Вдень і ввечері 6 червня

Архівний № 4
Уламки LCVP На задньому плані уламки LCT 2 уламки LCT перед Les Moulins, на задньому плані ліворуч ми бачимо уламки LCI 92 — Фонд Yves Cordelle, орієнтир 4.

Vierville вдень і ввечері 6 червня: підсумки дня

(деталі) Схема можливих шляхів підйому на скелі в районі В'єрвіля.
(подробиці) Схема різних шляхів проходу крізь скелі в напрямку В'єрвіля

(деталі) Схема різних шляхів проходу через скелі в напрямку В'єрвіля (деталі); ситуація в другій половині дня, а потім наприкінці дня 6 червня — ескіз, складений на основі...(подробиці) у другій половині дня, а потім наприкінці дня 6 червня

(деталі) Схема різних шляхів проходу через скелі в напрямку В'єрвіля (деталі); ситуація в другій половині дня, а потім наприкінці дня 6 червня — ескіз, складений на основі...
Ескіз, виконаний на основі свідчень Мішеля Арделе

Лейтенант Джек Ші: «Загиблих і вмираючих зібрали на пляжі та біля скель, а потім перемістили на прибережну дорогу. У медичного персоналу було обмаль можливостей для надання допомоги: вони могли лише зібрати поранених разом і використовувати наявні ліки та матеріали — наскільки це було в їхніх силах. Зокрема, вони забирали ковдри в загиблих, щоб укрити живих від нічного холоду. Деякі поранені викопали в піску ями, рятуючись від уламків снарядів, що продовжували падати на пляж... Дехто з поранених помер просто в цих ямах, упавши в них. Один-єдиний санітарний автомобіль — із замаскованими вогнями — методично збирав поранених і відвозив їх до пункту збору поблизу руїн протитанкової стіни у В'єрвілі. Там невелика медична група перев'язувала рани та готувала поранених до евакуації морем».

Лейтенант Джек Ші: «Загиблих і поранених зібрали на пляжі та біля скель, а потім перемістили на прибережну дорогу. Медичний персонал мав лише...»Переглянути зображення у фототеці · Найвища роздільність: 3883 × 3173 pixels
(подробиці) Допомога пораненим
(подробиці) Тіло загиблого американського солдата перед протидесантним загородженням типу «чеський їжак».
Поруч — інші «їжаки» та напівгусеничний бронетранспортер.Переглянути зображення у фототеці
(подробиці) Загиблий американський солдат перед протидесантним загородженням (так званим «їжаком»). Поруч — ще кілька «їжаків» і напівгусеничний бронетранспортер.

Прориви на скелястий берег між В'єрвілем і Сен-Лораном, що відбулися в проміжку між 8-ю та 9-ю годинами, були успішними, проте цей успіх обмежився лише захопленням В'єрвіля та припиненням опору на пляжі.

Єдиний окремі підрозділи штурмового батальйону (1-й батальйон 16-го полку) та рейнджери...розрізненими групами змогли зайняти В’єрвіль, але просунутися далі їм не вдалося.
У них було небагато важкого... зброї, жодних танків (до вечора), відсутність належної артилерії та зв’язку, а також жодної підтримки вогнем із кораблів.
Вони розташувалися навколо ферм біля дороги на Гранкамп, на західному виїзді з В'єрвіля: рейнджери — на північ від дороги, а піхотинці з 1-го батальйону 116-го полку — на південь.

Підрозділ управління 1-го батальйону 116-го піхотного полку (1/116) надвечір нарешті вибрався з пастки в районі «Персе» (Percée) і дістався до В'єрвіля, хоча й зазнав значних втрат. Інші групи 1-го батальйону 116-го полку розсіялися в напрямку Кольвіля.

Командна група 116-го полку Він перебував у районі Ель (Isles) — ізольованій і небезпечній зоні, що кишіла німецькими снайперами. Через відсутність радіозв’язку він не міг керувати своїми підрозділами. Часто траплялося змішування підрозділів, а процес відновлення управління ускладнювався втратою офіцерів, значною відстанню до командних пунктів та відсутністю зв’язку. Лише ввечері полковник Кенхем дізнався, що його 2-й і 3-й батальйони 116-го полку просунулися далі за Сен-Лоран, замість того щоб перебувати у запланованому районі зосередження поблизу В’єрвіля.

23 вцілілі танки з трьох рот 743-го танкового батальйону. Підрозділ Бона висадився вчасно; підрозділ H увесь день залишався на пляжі. Увечері, коли шлях на В'єрвіль став вільним, вони перегрупувалися з танками, що висадилися в Сен-Лорані, і піднялися до В'єрвіля (хоча за початковим планом вони мали рухатися через Сен-Лоран, але маршрут «Мулен» до Сен-Лорана все ще утримувався німцями).
743-й батальйон із невеликою кількістю танків розташувався в селі ввечері 6 червня; частина бійців вела спостереження за німцями, які обороняли дорогу на Гранкамп.

Лейтенант Ондре з роти «А» 743-го танкового батальйону розповідає: «Усі танки роти «А» тягнули за собою причепи, завантажені боєприпасами. Однак під час боїв на пляжі ними часто доводилося жертвувати. До вечора в місці розташування підрозділу опинилося лише 6 танків. У кожному з таких причепів було 240 75-мм снарядів. З приблизно 50 висаджених танків (743-го батальйону) лише близько 30 (згідно з іншими, більш точними свідченнями — 23 танки, що зібралися о 23:00 у В'єрвілі) змогли покинути пляж; усі вони рухалися через виїзд D1 біля В'єрвіля. Тієї ночі ми намагалися перегрупуватися, але втрати, особливо серед офіцерського складу, були значними. Командир батальйону, підполковник Апхем, був поранений, а 4 з 5 офіцерів роти «В» (сектор «Дог Грін») загинули. Незадовго до настання темряви ми увійшли в «транзитну зону» (одразу за містечком В'єрвіль) і розташувалися табором по колу. Там ми поповнили запаси боєприпасів і пального. Ми зайняли кругову оборону й стали чекати на накази».

На пляжі перебували підрозділи саперів, що належали до 3-го батальйону, який висадився вранці:

SETF (146-й батальйон). Ті, хто вижив, продовжували прибирати перешкоди під час вечірнього відливу.
147-й батальйон інженерів узбережжя (зі складу 6-ї спеціальної інженерної бригади), що займався облаштуванням, організацією та забезпеченням безпеки пляжу В'єрвіль для прибуття підкріплень. Але це був лише початок. Постачання очікувало на створення складів у глибині території.
121-й інженерний батальйон, який мав супроводжувати 1-й батальйон 116-го піхотного полку (I/116) і проклав шлях до В'єрвіля від протитанкової стіни. Ця дорога залишалася заблокованою до 18:00, а її нижня частина, як і сам пляж, перебувала під артилерійським обстрілом. Після виконання цього завдання наприкінці дня батальйон увечері перемістився до В'єрвіля, зокрема в райони Ле-Зіль (Les Isles) та Л'Ормель (l'Ormel).

Медичні підрозділи (104-й медичний батальйон був прикомандирований до 29-ї піхотної дивізії) не змогли розгорнути свої пункти надання допомоги в глибині території. Вони займали вкрай низькі позиції — у просторі між пляжем і скелею біля В'єрвіля.

Передовий командний пункт 29-ї дивізії Генерал Герхардт висадився на берег надвечір і зайняв позиції в кар'єрі біля В'єрвіля. Опівночі він мав перебрати безпосереднє командування військами 29-ї піхотної дивізії, які до того моменту були придані 1-й піхотній дивізії (командувач — генерал Гюбнер; командний пункт розташовувався у верхній частині долини Рюке)

115-й піхотний полк, резерв... Дивізія, висадилися пізно вранці в секторі Рюке (Ruquet)...але занадто далеко від В'єрвіля, щоб посилити там слабку оборону.

На ніч солдати рили собі індивідуальні окопи там, де тільки могли — дехто навіть у піску або на схилах скель. Повсюди снайперський вогонь спричиняв тривогу й змушував відкривати вогонь у відповідь. У ніч висадки (D-Day) поняття «тилу» просто не існувало. Окремі бійці штурмових підрозділів, підкріплення та військовослужбовці допоміжних служб, які загубили свої частини, намагалися знайти їх повсюди.

Жителі В'єрвіля, безумовно, були вражені. Прочитайте спогади Michel Hardelay наприкінці дня 6 червня, а також бійці Колібеф, des ...Лої (Loÿs), з Пані Ігуф, з Пані Дюбуа і П'єр і Фернан Піпрель.

«Коли над Омахою запала темрява, полум’я від палаючих десантних суден створювало переривчасте, мерехтливе сяйво, що вихоплювало з темряви живих і мертвих на пляжі».
Тим, хто тієї ночі йшов пляжем, доводилося бути дуже обережними, щоб не наступити на трупи.

На скелях час від часу лунали постріли. Солдати 29-ї дивізії були переконані, що всюди засіли німецькі снайпери, проте генерал Кота вважав, що американці просто надто нервують і стріляють у привидів.

Наче німців було замало, на невелику групу людей із підрозділу Коти, що йшли дорогою вздовж пляжу, напав розлючений собака. Хтось припустив, що це, мабуть, німецький пес. Один із бійців 29-ї дивізії відігнав його кількома пострілами.

Минулої ночі ніхто не міг спокійно спати через шум, який створювали американські солдати (G.I.), підриваючи заряди тротилу, щоб швидко підготувати собі індивідуальні окопи. Бійцям пояснили, як найкраще використовувати тротил: закладати заряд в отвір глибиною 25 см. Після вибуху утворювалася вирва, достатньо глибока для того, щоб той, хто в ній розмістився, міг спокійно провести ніч.

Але, за словами рядового Роберта Мілбіра: «Це було радше джерело неприємностей, ніж допомога. Я знайшов заглиблення в живоплоті й влаштувався там, коли раптом почув поруч крик: "Fire in the hole!" ("Увага, вибух!"). Мені разом із кількома товаришами довелося стрімголов кинутися шукати укриття. Усю ніч, щойно хтось із новоприбулих намагався влаштуватися біля цього живоплоту, лунав вигук: "Fire in the hole!"» ...відлунювало в ночі й змусило нас відійти від наших ковдр, щоб знайти укриття».

Звіти підрозділів про події «Дня Д» (D-Day) є неповними або фрагментарними, тому втрати особового складу та техніки неможливо встановити з точністю. Перші оцінки втрат були завищеними — зокрема, через надмірно високу частку військових, які значилися як «зниклі безвісти». Це пояснювалося тим, що багато груп або окремих бійців були відрізані від своїх рот — іноді на два-три дні.

З 7000 військових, запланованих для ранкового штурму у В'єрвілі, на берег висадилося лише 3000. Вони зазнали тяжких втрат: близько 1000 осіб загинули, були поранені або зникли безвісти (причому близько третини з них — загиблі).
Найбільших відносних втрат зазнали підрозділи, що висадилися протягом перших двох годин, зокрема сапери та танкісти.

Втрати техніки були значними: більша частина того, що було висаджено на берег, була втрачена — або через затоплення, або внаслідок знищення на пляжі. Половина танків, висаджених у В’єрвілі, була втрачена. Жодної придатної до використання артилерійської гармати не вдалося доставити на берег. Дані щодо кількості втрачених транспортних засобів і запасів відсутні.

Що стосується військово-морських сил, то тут ідеться про зовсім інший масштаб Загалом у районі В'єрвіля було знищено близько 10 десантних суден типів LCM, LCVP та LCA, а також 3 або 4 судна типів LCI та LCT (тобто 20% від тих, що фактично прибули); крім того, значна кількість плавзасобів усіх типів отримала пошкодження, але була відновлена ​​протягом наступних днів.
Близько 20:00, виконавши своє завдання, група десантних суден (LSI) — зокрема десантні транспорти «Томас Джефферсон», «Чарльз Керролл», «Семюел Чейз», «Джавелі Емпайр» та «Анвіл Емпайр» — залишила район висадки й узяла курс на Англію.
До того ж, місце якірної стоянки транспортних суден знаходилося неподалік від узбережжя, оскільки німецька артилерія вже не становила загрози для судна.

Німецький опір.Як біля підніжжя долини, так і всередині неї, умови обмежили просування американців смугою землі глибиною лише 1 км. Це значно менше, ніж очікувалося для «Дня Д» (планувалося досягти Тревьєра, Грандкана та підступів до Ізіньї).
У тилу передових американських позицій продовжували чинити опір невеликі німецькі підрозділи та окремі групи, відрізані від шляхів відступу. Зокрема, німці все ще утримували дороги на Сен-Лоран: через Ле-Мулен та дорогу, що веде з В'єрвіля.

Уся зайнята територія все ще перебувала в зоні досяжності німецької польової артилерії, розташованої в глибині країни, проте через брак боєприпасів ворог був змушений обмежитися лише турбуючим вогнем.

Оригінальне посилання на сайт: 4-15h-24h-Vierville.html. Про фонд та його поглинання.

Швидкий доступ до фонду

Пошук документа

Пошук заголовків і текстів документів.

Всі результати →

Esc, щоб закрити · Повний пошук залишається доступним без JavaScript.

Документальний збірник
Збільшений документ