Командна група 116-го полку
у В'єрвілі, в другій половині дня 6 червня
У В'єрвілі командна група полковника Кенхема, відправивши роту «C» 116-го полку дорогою на Гранкамп, продовжила рух на південь. Це відбувалося на початку другої половини дня; підрозділ рухався розгорнутим строєм, стикаючись із поодинокими снайперами або кулеметними точками, і зрештою дістався запланованого місця для командного пункту (будинок у кварталі «Іль») на південь від В'єрвіля.
Невелика група штабних офіцерів (3–4 офіцери та 2 солдати) дуже швидко опинилася відрізаною від інших за живоплотом.
Зв’язатися з підрозділами по радіо все ще не вдавалося.
Сержант Мур із розвідувального відділення загинув на передовому посту.
Полковник Кенхем залучив відділення роти «B» 5-го піхотного полку, що проходило повз, прямуючи на захід, для забезпечення безпеки командної групи.
Після цього до Лув’єра було відправлено патруль рейнджерів, щоб знайти 2-й батальйон — місце збору підрозділу.
(Насправді 2-й батальйон 116-го полку висадився і розосередився за межами Сен-Лорана; він усе ще перебував на плато між Сен-Лораном і Рюке).
Патруль рейнджерів повернувся й доповів, що на південь від Лув’єра немає жодних американських підрозділів, а місцевість кишить німцями; вісьмох із них було вбито.
Дзвіницю у В'єрвілі було зруйновано. ...у другій половині дня силами ВМС — навіть без відома полковника Кенхема.
Можливо, саме за таких обставин залп із корабельних гармат призвів до загибелі одного рейнджера та поранення двох бійців із командної групи.
Зрештою, у черговій спробі знайти 2-й батальйон, капітана Райса та прапорщика Голланда відправили в патруль — знову в південному напрямку. Капітан Райс повернувся й доповів, що між командним пунктом і точкою за 1 км на південь від Лув'єра (Louvières) немає дружніх підрозділів, а прапорщик Голланд потрапив у полон під час сутички.
У другій половині дня поблизу командного пункту (P.C.) ще тривали сутички, під час яких у безпосередній близькості загинуло 15 німців.
О 18:30 командир 1-го батальйону прибув до командного пункту, від пляжу «Чарлі» (між... Пуант-де-ла-Персе та В'єрвіль)...і полковник Кенхем уперше дізнався про те, що сталося на пляжі перед В'єрвілем і долиною, яка до нього вела.
Підрозділи 2-го та 3-го батальйонів, що були розсіяні, почали прибувати до командного пункту (лейтенанти Гендрікс, Натан і Кукіс). Зокрема, наприкінці вечора прибула група з роти «K» 116-го полку; її залучили до охорони командного пункту.
Лейтенант Бредбері прибув із додатковим особовим складом для підсилення 1-го батальйону. Ці 24 піхотинці, що висадилися в другій половині дня, разом із вцілілими бійцями, які пережили ранкові бої на пляжі навпроти В'єрвіля (Vierville), сформували під командуванням Бредбері роту «А» 116-го полку (Cie A/116). Також під командування Бредбері перейшли вцілілі бійці роти «B» 116-го полку (Cie B/116).
Наприкінці дня, скориставшись радіостанцією 743-го танкового батальйону, Кенхем зміг зв’язатися зі своєю «групою зв’язку» (лейтенантом Сінком), яка перебувала поблизу Сен-Лорана.
Кенхем дізнався, що 2-й і 3-й батальйони, які зазнали серйозних випробувань під час перетину пляжу на схід від Сен-Лорана, зайняли оборонні позиції біля Мулена та у східних районах Сен-Лорана.
Єдиним офіцером із цієї «групи зв'язку», якому вдалося дістатися до командного пункту Кенхема, був капітан Мак-Грат; він прибув уже пізно ввечері. Див. його детальний
обліковий запис.
Капітан Мак-Грат каже: «Деякі транспортні засоби зупинилися на ніч у "Транзитній зоні 1", праворуч від командного пункту полку».
Їхня безпека була моїм першочерговим завданням, оскільки я знав, що перед ними — на ділянці, яку я бачив, — було зовсім мало піхоти.
Рядовий Карл Віст (Carl Weast) із підрозділу «рейнджерів» розповідає про сутичку в районі Ель (Isles) та Ормель (Ormel) у другій половині дня 6 червня:
В одному з будинків усе ще перебували німці. Дорогою під’їхав німецький велосипедист. Рейнджери застрелили його й зайняли позицію перед будинком. Віст спостерігав, як із будівель вийшла група німців і вишикувалася в колону навколо двоколісного візка, на якому везли поранених. Німці не підозрювали про присутність американців; їхні гвинтівки висіли на плечових ременях.
«Вони тягли візок: двоє тягнули, а ще двоє підтримували рівновагу. Ми почекали, поки вони підійдуть зовсім близько — метрів на десять, — а потім вийшли на дорогу зі зброєю напоготові;
вони одразу ж зникли».
«Отже, що нам робити в такій ситуації з 25 полоненими? Ми розмістили їх у фруктовому саду під охороною й спробували допитати».
Чорт забирай! Це були зовсім не німці — там були угорці, румуни, росіяни, хто завгодно, тільки не німці (принаймні, вони самі так стверджували).
Був там один німець — унтер-офіцер середніх років; здавалося, він готовий був займатися чим завгодно, аби тільки не воювати.
Він був навіть дуже радий опинитися в полоні; хоча його й турбувала можливість німецького контрнаступу, але все ж менше, ніж нас.
«Ситуація стала дуже складною.
Полковник Кенхем мав утримувати ділянку фронту протяжністю 1500 метрів, маючи в розпорядженні лише 35 бійців, при цьому очікуючи на атаку ворожої бронетехніки. Це негативно впливає на моральний дух».
У другій половині дня серед рейнджерів виникла дискусія щодо того, чи варто вбити полонених, але Віст зауважив, що це «не лише аморально, а й безглуздо».
Коли настав вечір, «ми вклали їх спати дуже щільно одного до одного, а з одного краю поставили кулеметника з автоматичною гвинтівкою BAR. Ми дали їм зрозуміти: вночі ми їх не бачитимемо, але чутимемо, і якщо почуємо хоч якийсь звук — усі вони отримають чергу з BAR.
Вони проспали там усю ніч, і, повірте, поводилися напрочуд спокійно».
вороги».
Увечері 6 червня полковник Кенхем опинився в ситуації, коли замість 4000 бійців (включно з рейнджерами), необхідних для продовження виконання завдання в напрямку Гранкампа та Ізіньї, у його розпорядженні було лише 1000 вояків: 500 рейнджерів, 250 бійців, зібраних із 1-го батальйону 116-го полку, близько 50 бійців, відрізаних від 2-го та 3-го батальйонів 116-го полку, а також 150 саперів зі 121-го інженерного батальйону.
Артилерії не було, як і радіозв’язку з військово-морськими силами для коригування вогневої підтримки.
Він не знав, де перебувають 2-й і 3-й батальйони 116-го полку.
У результаті він був змушений відмовитися від наступу — зокрема, у напрямку мису Ок (Pointe du Hoc), де опинилися в ізоляції 200 рейнджерів, — і організувати лінію оборони на захід і південь від В'єрвіля.
Починаючи з 21:00, близько тридцяти вцілілих танків 743-го танкового батальйону (743rd Tank Battalion) висунулися дорогою, що вела від пляжу.
Через танкову радіостанцію Кенхем зміг зв’язатися з групою зв’язку свого штабу (капітан Сінк), яка перебувала на схід від Сен-Лорана разом із 2-м батальйоном 116-го полку (а точніше, з тим, що від нього залишилося під командуванням підполковника Бінгема) та 3-м батальйоном 116-го полку (який був у кращому стані, під командуванням підполковника Мікса).
Тоді Кенхем вирішив наступного ранку о 6:00 перемістити свій передовий командний пункт у Сен-Лоран, щоб зібрати в одному місці всі підрозділи штабу та відновити повний контроль над своїм полком, який був розпорошений унаслідок боїв 6 червня.