Пам’ять, щоб передати, мир зберегти

У дитинстві, граючи в «Лего», я слухав, як дідусь приймав ветеранів та істориків. Я бачив, як він відкривав великі зошити, які він склав, наповнені фотографіями, картами та свідченнями, зібраними роками. Слухав, розпитував, порівнював.

Мій дідусь був захоплений висадкою на пляжі Омаха. Як і в усьому, що його мотивувало, він дуже суворо ставився до цього.

Для мене він був просто дідусем із його смаком до точності й деталей. Мені знадобилося, коли я виріс, щоб зрозуміти, що він сам був свідком цієї історії. Йому було чотирнадцять років, коли висадилися американці, і його сім'я була з В'єрвіля. Події, які він прагнув зрозуміти, мали місце в його власному житті.

Існують різні способи вивчення історії. Деякі історики охоплюють довгі періоди, слідкуючи за політичними рухами, рішеннями та стратегіями на національному рівні. Інші присвячують своє дослідження місцю, дню, іноді кільком годинам.

Yves Cordelle був одним із них. Професії історика він не здобув в університеті. Він з головою кинувся в дослідження, зустрічаючи свідків, збираючи документи, порівнюючи історії. Його опорною точкою був цей пляж в Омахі в день D і після нього.

Слухаючи тих, хто вижив, він намагався відтворити точний хід подій: хто там був, де, коли і що кожна людина могла бачити чи переживати.

Це була робота з деталями та терпінням. Потрібно було знайти фотографію. Свідчення потрібно було порівнювати з іншими історіями, іноді обговорювати. За назвою підрозділу чи рухом на карті він шукав людей. Кожна смерть повинна, наскільки це можливо, знайти ім'я. Кожна історія заслуговувала на те, щоб її серйозно вислухали.

Він терпляче збирав і порівнював слова американських і німецьких солдатів, а також слова мешканців. У його домі всіх приймали в дусі примирення. У ній відзначено мужність бійців, показано страждання, розруху та зламані життя. Його інтерес до Десанту був глибоко пов’язаний із усвідомленням жаху війни.

До мене часто повертається спогад.

На п'ятдесятиріччя Десанту отримав перепустку на пам'ятні промови. Мені було п'ятнадцять років. Він сказав: «Я старий!», потім поступився мені своїм місцем, по-своєму, зі своєю фірмовою стриманістю, він хотів дати мені зрозуміти, що потрібно живити мою пам'ять, він уже носив ці події в собі.

Сьогодні я розумію значення його жесту. Він у свою чергу дав мені можливість отримати цю історію. Він передав мені дещо про свій інтерес до цих подій, але також про відповідальність пам’ятати про них.

Мій дідусь помер два тижні тому. Він довірив мені свою роботу, цю нематеріальну спадщину, величину якої я тільки починаю розуміти.

Я переробив цей сайт і відкрив його для інших мов з таким наміром: щоб ці документи залишалися доступними, щоб ними можна було читати, вивчати та ділитися ними. Для мене турбота про цей фонд також є способом розширення наших зв’язків.

Довгий час меседж «Ніколи знову» здавався мені очевидним. Я ріс із відчуттям, що мир досягнуто. Сьогодні я розумію, наскільки крихким було це враження.

Мене хвилює війна в Україні. Я думаю про людей, які живуть під бомбами, про роз’єднані сім’ї, про дітей, які ростуть у страху, про тих, хто втрачає кохану людину, свій дім чи своє село. Переглядаючи документи, зібрані дідусем, згадуються й ці сьогоднішні життя.

Зростання націоналізму у Франції, як і в інших європейських країнах, посилює це занепокоєння. Я бачу зростаюче значення переозброєння в Європі, але я б дуже хотів, щоб такі ресурси були спрямовані на освіту, турботу, на все, що допомагає людям жити і розуміти один одного.

Нам потрібен мир. Мир, який дозволяє нам вести діалог у нашій унікальності, слухати один одного, розвиватися, не боячись зброї.

Дідусеві архіви повертають нас до конкретних наслідків війни: загиблих і поранених, зруйнованих будинків, надовго обірваного життя. Вони зберігають сліди того, що люди вистраждали, досягли, втратили та намагалися відновити.

Саме цю пам’ять я хочу зберегти живою, з вдячністю за тих, хто свідчив, і з турботою про примирення, яка надихала ці зустрічі.

Нехай фонд, який залишив мій дідусь, допоможе нам бути мудрішими, зрозуміти, що руйнує війна, і дбати про мир.