Звіт капітана Макграта, рота забезпечення / 116-та полкова бойова група (116th RCT)
Цей офіцер, ймовірно, подолав найдовший і найрізноманітніший шлях 6 червня 1944 року на пляжі Омаха.
«Я висадився разом із відділенням зв’язку та двома групами штабного персоналу приблизно через 85 хвилин після початку операції (о 7:55) — на 15 хвилин пізніше запланованого часу (7:40 ранку). Ми прибули на десантному катері типу LCM, який мав висадитися на межі секторів "Дог Грін" (Dog Green) і "Дог Вайт" (Dog White), але підійшов до берега на 900 метрів східніше Сен-Лоран-ле-Мулен, оскільки течія знесла його, як і більшість малих барж. На пляжі ми знайшли лише одне вільне місце. Приплив наростав дуже швидко, а пляж був переповнений людьми — більшість із них завмерли на місці, здавалося, не в змозі поворухнутися. У той момент кулеметний вогонь почав слабшати, і з’явилася нагода вивести їх звідти. Біля стіни, що височіла за смугою гальки, також було повно солдатів, які лежали там, сховавшись за нею».
Майор Маквортер, офіцер зв’язку 9-го підрозділуème Зі мною був боєць із підрозділу ВПС. Ми обоє розуміли: треба негайно йти з пляжу, бо скупчення військ було таким щільним, що втиснутися туди комусь іще було просто неможливо.
Ми розмовляли з людьми й намагалися переконати їх піти за нами. Проте ніхто з них не погодився — здавалося, їх паралізував страх.
Я зустрів майора Веллера і сказав йому, що, на мою думку, найважливішим завданням для нас є виведення людей з пляжу; він відповів, що зробить усе, що в його силах. Потім я вирушив на пагорб для проведення розвідки. Місцевість була всіяна попереджувальними знаками про міни — насправді їх було так багато, що доводилося просто ігнорувати їх, аби просуватися далі (більшість мінних полів виявилися фальшивими).
Поблизу було не надто багато артилерійського вогню, поки я прямував до покинутого будинку на пагорбі, але інтенсивна стрілянина ліворуч викликала занепокоєння. Веллер перехопив мене, перш ніж я дістався будинку; там ми зустріли частину роти «K» (?). Було трохи раніше 10:00. Веллер сказав, що спробує зібрати батальйон (2-й).ème або 3ème?). Тож я вирішив повернутися на пляж. Кулі траплялися все рідше, натомість снарядів ставало дедалі більше; вони пролітали над гребенем настільки низько, що людина, яка стояла б там, могла б, здавалося, впіймати їх на льоту.
Коли я дістався пляжу, то рушив праворуч, у бік виходу з пляжу (D3, «Ле-Мулен»?). Там я побачив безліч солдатів та офіцерів, які лежали й нічого не робили. Дехто з них був поранений, але більшість, схоже, перебували в стані шоку. Я зустрів полковника Бінгема (Cdt.ème ...батальйон 2/116). Він запитав мене, чи бачив я якихось солдатів на... ...2-й батальйон 116-го полку, і я розповів йому все, що знав. Він попросив мене допомогти зібрати бійців. Разом із ним був капітан Котон. Осколок снаряда пройшов крізь обидві його щоки; розмовляючи, він спльовував кров, але, здавалося, це його зовсім не турбувало. Разом із ними, іншими військовими та капітаном Скоттом я зібрав близько 40 бійців, які відбилися від своїх підрозділів, і ми рушили вгору стежкою, якою я йшов раніше. Далі ми продовжили шлях дорогою до точки, розташованої безпосередньо на схід від Сен-Лорана. Там ми зустріли групи з 1-го...епоха Підрозділ (?? Який саме? (b) Питання про те, чи має особа право користуватися перевагами державної служби. Бінгем повернув праворуч, щоб в’їхати в Сен-Лоран (містечко). Була 1:00.
Потім я пройшов трохи на північ і натрапив на 3-й [батальйон/підрозділ].ème ...батальйон у районі зосередження (мабуть, на північ від Сен-Лорана?).
Коли рота I/116 (I батальйону 116-го полку) в середині дня вирушила до млинів, я був там і спостерігав за цим.
Артилерійський вогонь, що вівся з глибини території по плато, яке займала рота, був жахливим, і мені здалося дивом, що вони змогли втримати позицію.
Зі мною був капітан із підрозділу зв’язку (293)ème JASCO).
Він запідозрив, що з дзвіниці церкви Сен-Лоран німецькі спостерігачі, які зайняли там вигідну позицію, можуть коригувати вогонь.
Тож він зв’язався з військово-морськими силами, і, за щасливим збігом обставин, перший же снаряд влучив у дзвіницю та зруйнував її.
Після цього німецький вогонь став менш влучним, але ситуація була настільки напруженою, що Бінгем вирішив направити своїх людей на захід через поле (замість того, щоб увійти в Сен-Лоран?).
О 20:30 я вирішив спробувати дістатися до Ле-Мулен дорогою (схоже, вздовж узбережжя, після спуску з пагорба). На той момент ми вже припинили атаку, і в нас не було жодних даних про те, що дорога (виїзд D3 з Ле-Мулен) вільна, але я вирішив, що найкраще — перевірити самому. Я увійшов у селище і спершу нікого не зустрів. Потім натрапив на кілька наших машин, що рухалися вгору. Водії повідомили мені, що отримали інформацію, ніби артилерійський вогонь кораблів ВМС має знищити останні позиції противника ближче до вечора. Оскільки я не мав чіткого уявлення про обстановку у своєму секторі, я відправив транспортні засоби назад — на правий фланг 1-ї [дивізії/частини].епоха Ділянка (зокрема, в напрямку Рюке / Ruquet), де, на мою думку, вони були б у більшій безпеці.
Потім я повернувся до В'єрвіля, що біля узбережжя. Я шукав штаб полку (116-та полкова бойова група — 116 RCT), але в штабі батальйону мені надали хибну інформацію. Через це я відхилився занадто праворуч, вийшовши за межі позицій полку, і просунувся приблизно на 800 метрів углиб території, зайнятої німцями (тобто на захід від В'єрвіля?). Згодом я усвідомив свою помилку й повернувся назад пішки. (Командний пункт полку розташовувався трохи південніше В'єрвіля).
Деякі транспортні засоби зупинилися на ніч у «Транзитній зоні 1», праворуч від командного пункту полку. Їхня безпека була моїм першочерговим завданням, оскільки я знав, що попереду них — лише незначні сили піхоти.
О 4:30 ранку групи піхоти почали відступати повз невеликий замок, де я перебував. Я запитав їх, куди вони йдуть, на що вони відповіли: «Ми відходимо, німці наступають нам на п'яти». Зі мною тоді були лейтенант Гарінг, мої сержанти, офіцер рейнджерів і семеро його бійців. З огляду на тактичну обстановку, було очевидно, що після цього відступу «Транзитна зона 1» (Transit Area 1) залишиться без прикриття. Тому ми сформували невеликий ударний загін і, ведучи безперервний вогонь, атакували через живоплоти. Ми натрапили на ворожих снайперів, які вже зайняли позиції, залишені піхотою, але коли наші постріли досягли їхніх позицій, вони відступили. Вважаю, що ми досягли успіху, оскільки кожен із нас діяв із максимальною віддачею. Ми продовжили просування до головної дороги (ймовірно, дороги на Форміньї), а потім повернулися до «Транзитної зони 1». Ці переміщення відбувалися в проміжку між 6:00 та 9:00 ранку. Ми вважали, що ця невелика й дуже коротка контратака усунула будь-яку безпосередню загрозу, тож, діставшись «Транзитної зони 1», ми відновили виконання своїх завдань.