Спогади Michel Hardelay (4): день і вечір 6 червня

складання на осн
вказівки Michel Hardelay

Спогади Мішеля Арделе: (друга половина дня та вечір 6 червня) «Нам вдалося майже нормально пообідати й повечеряти, але поспіхом, оскільки з боку живоплотів у бік пляжу постійно летіли німецькі мінометні міни, а також свистіли випадкові кулі».
З іншого боку, я бачив зовсім небагато солдатів, які проходили повз крамницю, прибуваючи з боку Сен-Лорана (до речі, Сен-Лоран так і не був звільнений, і жодне американське підкріплення не піднялося на скелі після 9:00 чи 10:00 години).
Я скористався моментом затишшя, щоб облаштувати нам укриття на ніч: прибрав хмиз, підняв бруствер на 20 см. Використовуючи балки, розмістив матрац у двометровому відрізку виритої траншеї, поклав дві старі плити поверх балок, а зверху — хмиз.
(Згодом це стало надійним захистом від нальотів авіації. Американці не шкодували снарядів, відкриваючи вогонь у нічний час, щойно німецькі літаки намагалися наблизитися до штучного порту.)
У мене були подушки та ковдри, привезені з-за океану для матері; у сутінках, перш ніж лягти на матрац, я вийшов поглянути на вулицю.
«Спершу я почув брязкіт гусениць, а потім побачив, як на перехресті з’явилася бронемашина, що рухалася з боку пляжу. У неї була башта, з якої стирчала гармата. Машина повернула перед готелем "Турист" (нині — "П’є-кі-Тет") і попрямувала на захід. Пізніше я дізнався, що це був танк-амфібія, на якому ще залишалися бортові екрани».
Але куди ж пішли американці? (вони були на полях, обмежених живоплотами, в Айлзі, в Ормелі, на останніх фермах уздовж дороги на Гранкамп, на перехрестях, у кар’єрі на схилі й, звісно ж, на пляжі)
Перед тим як заснути, я згадав про наказ щодо залучення до охорони, який напередодні дав мені отець Луї — місцевий вартовий. Йшлося про охорону залізниці поблизу Сен-Мартен-де-Бланьї 11 червня, тобто в неділю ввечері. Мені вже доводилося брати участь у такому чергуванні разом із сімома іншими жителями В’єрвіля. Влітку це було навіть приємно — якщо не зважати на втому від подолання близько 25 кілометрів на велосипеді. До того ж, мої супутники були людьми веселими, тож я мав нагоду почути всілякі місцеві байки: про фіктивні подружні пари, невірних дружин та інші пікантні пригоди. Адже серед нас були троє найзаможніших фермерів округи — зокрема «великий Луї», відомий своєю балакучістю, — а також пекар, який знав чимало кумедних історій.
Але чи зможуть американці втримати свої плацдарми й позбавити мене цього клопоту?
Чи знали вони, що кілька непомітних тіней захоплюють стратегічні позиції, які наступного дня значно ускладнять їм життя?