ДЛЯ ПАМ’ЯТІ ці спогади розділені на кілька розділів, класифікованих у хронологічному порядку:
Вірвіль під окупацією (0) Напередодні та перед 6 червня (1) Ніч з 5 на 6 червня і світанок 6 червня (2) У той же час на автовокзалі Vierville, у Colibeufs (2bis) Ранок 6 червня, з 6 ранку до 12 години дня (3) Вдень і ввечері 6 червня (4) Ранок 7 червня (5) На автостанції 7 червня, на Colibeufs (5b) Вдень і ввечері 7 червня з обстрілом перехрестя (6) 8 червня в місті Вірвіль з капітаном Гардінером (з цивільних справ) (7) 8 червня в Than Manor і Vaumicel (8) 8 червня у Ваквілі (9) 9 червня та наступні дні (10)
(За іншими даними, бомбардування Мейзі відбулося о 3:30 ночі? Можливо, дві хвилі поспіль??)
(Ніч з 5 на 6 червня)
«Щоб насолодитися м'якістю температури, після звичайної роботи ми з мамою сиділи в саду.
Приблизно о 23:30 (5 червня, але 00:30 за Гринвічем+2, 6 червня за часом США) я почув серед тихого шуму, викликаного віддаленими вибухами, гуркіт, характерний для двигунів літаючих фортець, що поширюється морським бризом.
Потім незадовго до півночі вибухнув метушливий бомбардування Мейзі, що поруч із Гранкампом, але з В’єрвіля ми не могли визначити точне місце.
Німці запалили свої проектори, і я вперше їх побачив. (Проектори DCA були в Percée та St-Laurent)
У пучках можна було побачити маленькі білі крапки, схожі на сніжинки, які повільно опускалися, якщо не враховувати відстань. Насправді це були листівки, які вказували прибережному населенню негайно відійти від узбережжя, оскільки військові дії були неминучими. Ці листівки були частково призначені для нас, здається!!
Нарешті шуми в небі, як і на землі, поступово стихли, і ми піднялися до своїх кімнат. Я кинув погляд на море через бухту північного фасаду через коридор; море було трохи прозорішим за навколишнє середовище, гребінь скелі явно розв'язувався, і, стоячи й нерухомо, вартовий пост, нещодавно встановлений загоном прибулої дивізії Східного фронту, був зрізаний на горизонті.
Завжди чувся віддалений дзвін (ймовірно, шум човнових двигунів Force O, які починали прибувати в район їхньої стоянки за 10 тисяч від В’єрвіля) і сильні вибухи.
Дещо заспокоєний, я ліг на ліжко, не роздягаючись повністю, і заснув.
Мене розбудив приблизно о третій годині (тобто о 4:00 за Гринвічем+2 за американським часом) від шуму двигуна літака, який швидко запрацює. Час підскочити до вікна одночасно почувся свисток і я побачив світло двох бомб, які розірвалися на хребті скелі на плугу, який належав моїй матері, за 35 метрів. праворуч від вартового, який трохи викривив спину і 200м. з нашого будинку. Ще шість бомб впали на схилі скелі, не завдавши жодної шкоди чи жертв, за винятком того, що маленький город вілли «Les Fusains» перетворився на величезну воронку з піску.
Віджимаючись після цих подій, я повністю одяглася, сказала мамі та служниці, яку розбудили вибухи, зробити те саме, щоб бути готовими до будь-яких обставин, і кожні чверть години ходила на свій спостережний пункт.
Під цими двома вежами взимку 1944/45 рр. вежа середньовіччя не була відбудована
Але нічого незвичайного не відбувалося до сходу сонця (небо було в основному вкрите, сонце майже не було видно того дня, якщо не винятково, більше того, воно зійшло лише приблизно о 6 ранку GMT+2, після початку бомбардувань), що виникло із смуги туману, що стояв на горизонті, якщо не глухе дзижчання (це глухе дзижчання, очевидно, було шумом човнових машин, який передається водою набагато більше, ніж повітря і, таким чином, розуміється як відстань у багатьох морських милях), яка зростала.
І раптом туманна завіса відразу розірвалась і відкрила тисячі човнів: чудове та грандіозне шоу.
Я кричав мамі: «Поглянь на море!» і, пройшовши через вікно будинку і побачивши свого сусіда, який виходить зі свого будинку, я крикнув йому: «Це пристань, піди подивися на море і помилуйся».
Він пройшов через свій город, за своїм будинком, у супроводі дружини, прибирання біля свого будинку, і батьки Югет зробили те саме, вони підійшли до колючого дроту, що обмежує так звану заміновану землю, і подивилися шоу.
Тому ми всі дев’ятеро були зневажені та захоплені картиною, яка була доступна нам, коли візок приїхав, запряжений швидким нормандським рисаком, і ведений, як нам здавалося, німецьким унтер-офіцером з непокритою головою, відкритою тунікою та надутою сорочкою поверх трусів.
(цей комічний епізод М. Х. розповів безпосередньо Корнеліусу РАЙАНУ, який виконав його у своїй книзі; пізніше РАЙАН надихнувся кінорежисера Дарріла ЗАНУКА; це призвело до більш-менш романтичних оповідань, М. Х. розповідає тут, як він прожив це саме, і його історія ймовірна) Правда, ось вона:
Кожен штаб. армії мали різні розвідувальні дані на світанку 6 червня. Деякі десантування з парашутами в Котантен і на схід від Орна почали проводитися, але що відбувалося між цими двома регіонами? Плюскат (фактична присутність майора Плюската в його артилерійській обсерваторії в Сент-Оноріні - за словами RYAN - була сильно заперечена німцями в його підрозділі; у будь-якому випадку, напевно був один чиновник в обсерваторії, який міг зателефонувати тому, що він побачив) щойно попередив свого начальника корпусу, що незліченний флот спустошує його, але кожен командир корпусу вимагав, щоб командири своїх підрозділів були розміщені на узбережжі підтвердження та додаткових інформації.
Таким чином, унтер-офіцеру роти, що дислокувався в цьому районі і належав до 352-ї дивізії, було наказано піти до скелі В'єрвіль і повідомити про те, що він побачив. Цей наказ надійшов до капітана (командувач 11-ї роти, особняк Тан) в ієрархічному порядку від генерала дивізії.
Цей солдат, який звик прокидатися чи будити своїх людей класичним жартом «Вставай, Томі йдуть», переконався, що наказ надійшов від його капітана, швидко одягнувся, позичив візок кавоноска й попрямував до В’єрвіля невеликою риссю. Він пройшов продуктовий магазин, вулицю дю Амель біля священика за 50 м. і повернув ліворуч на галявині, де був пролом у мережі колючого дроту. Це поле трохи підіймалося до навислої стежки, що веде до стовпа (WN70), розташованого над моєю віллою, і, оскільки воно було оточене високою травою, можна було побачити море, лише перетнувши його.
Дійшовши до цього місця, чоловік піднявся, побачив флот союзників, підняв руки в небо, зістрибнув з воза і помчав до поста, який займали його люди.
Кінь розвернувся й пішов у свою стайню назад до великої рисі, відчуваючи, що вогонь почнеться, коли човни підійдуть близько, усі забрали його додому, а моя мати взяла свої коштовності та гроші й пішла до притулку. Я приєднався до неї зі стільцем і перш ніж спуститися шістьма сходинками, я поклав через траншею близько десяти педиків, які були поруч.
Ледве прибув до притулку, як почалася пожежа.
Було трохи більше 5:30 за англійським часом.
(Морські постріли почалися рівно о 5:50, GMT+2 за американським часом, тобто за 10 хвилин до сходу сонця)
(Важко знати напевно, чого ці постріли, спрямовані головним чином у берегову оборону, могли досягти в самому селі. Приблизно напевно саме в цей час, 06:00 ранку, наступні будівлі були вражені снарядами середнього калібру (по Вірвілю в цей час стріляли міноносці та середня артилерія лінкора «Техас», тобто калібру 127 мм):
- Задня стіна будинку мера в с
- Фронтон будинку Жана на вулиці Паве
- пекарня на вулиці Паве (2 мертвих, Жак ЛЕРУ, 10 місяців, син пекаря, і Полін БЕРНАСКОНІ, 20 років, працівниця пекаря)
- Стара ізольована вежа в замковому парку
- Світлове вікно другого поверху на фасаді замку
- Дах кутової вежі замку, перетнутий снарядом
З іншого боку, ймовірно, що під час бомбардування дзвіниці близько 14:15 6 червня були вражені всі сусідні з церквою будівлі, включаючи саму церкву, пресвітерій, будинок Кольєр, невеликий будинок перед заднім входом в особняк Тан. Щодо пошкоджень на перехресті, пошті, школі, готелі «Піньйоле», автовокзалі тощо, то вони датуються 7 червня о 20 годині, втрачені від бомбардування німцями перехрестя.)