Спогади Едмонда Сселлеса (частина 1),
(продовження зі свідчень у розділі 602)
У червні 1944 року Едмон Сселлес жив у Сен-Лорані, Пріорат, йому було 16 років.
Його свідчення показують деякі аспекти німецької окупації того часу.
«Німці сиділи там від трьох до п’яти місяців. Була перестановка. Хто був, іноді вже приходив. Часто це були солдати, які поверталися з фронту чи з Росії, чи з усього світу. Приїжджали відпочивати.
«Тут нам пощастило, бо у нас не було СС. Це була ще регулярна армія. Якби були есесівці, вони б усе підпалили.
«Коли молодь приходила мінувати, наприкінці 43-го, на початку 44-го, їм не можна було сказати. Вони мали право на все.
«Тоді як зі звичайними німцями, якщо було щось не так, ми їхали на комендантуру. Завжди були неприємності, але це більш-менш обходилося.
«Я бачив одного разу, на початку 44-го, в січні чи лютому, на подвір’ї нашої хати збиралися. Бачу німця, який плаче, і питаю іншого німця «що в нього?». Він каже «велике нещастя, Росія». У батальйоні взяли двох-трьох, щоб відправити підкріплення в Росію.
«У Saint-Laurent, як і у Вірвілі, німці проводили реквізицію, вони збиралися забрати мера, і вони казали: «Завтра нам потрібні двоє чи троє чоловіків», і ви були змушені піти. Вони заплатили тобі. Але ви не працюєте далеко від свого муніципалітету, ви працюєте у своєму районі.
"У 1944 році я тримав залізницю, нас не турбували німці. Був невеликий пост, маленька кабіна на залізниці. Ми привезли мюзети, були селяни, які принесли каву. Нас шестеро грали в карти, четверо в кабіні і двоє на залізниці. Це було для того, щоб доповісти, якщо залізниця зійшла з рейок. Були диверсанти. Був також Петен. міліція, яка пройшла, вони нас вигнали, ми повинні дивитися, щоб морди тримали на посту, всі на трасі, вони просиділи, може, дві години вони нас проконтролювали, потім вони нічого не сказали.
«Був у Saint-Laurent, німецький військовий лікар, у якого була маленька машина 1938 року, яку реквізували у французів, двомісна, дуже маленька. У нього було це на посадці, він виїхав на Трев'єрі. Того дня у нього була робота.
«Роммель, він приїхав на початку 44-го. Він виявив, що тут недостатньо міцно. Саме там почали робити блокхаузи та серйозні роботи.
"Оскільки була комендантська година, не було права ходити на пляж, він був закритий. Межа зупинялася біля пошти Saint-Laurent. Там нам дозволили йти, ми не спускалися далі. Пошту дозволили, тому що ми клали туди пошту, але ми не ходили далі, це було заборонено, і це зберігалося. Там були великі стіни, через які не можна було пройти. Вони зробили стіни через дорогу внизу. У той час, був дуже гарний готель, який називався hotel Lebassacq. Все це було знесено, але біля готелю були стіни, на місці Villa Perrin були великі бетонні стіни, були ворота лінії Мажино, які вони привезли з Бельгії.
«Пляж був забарикадований, були протитанкові загородження, трохи нижче. Ми не змогли додзвонитися.
«На спуску у В’єрвіль були ті самі стіни. У Saint-Laurent були ті самі стіни на висоті месьє Ботіна, колишнього мера Saint-Laurent, на межі В’єрвіля та Saint-Laurent, де була станція Saint-Laurent (50 метрів після того, як ви знаходитесь у комуні В’єрвіль), а там була стіна з кожного боку, з шлагбаумами, які вони закривали вночі, німці так боялися диверсій.
«Внизу на Saint-Laurent будували два блокхаузи, був критий майданчик. Вони не закінчили з цим. Далі, на вершині схилу, був блокхаус, що дивився всередину, був ще один над віллою де Мулен, але він був з іншого боку, біля невеличкої стежки, що з’єднується з В’єрвілем, маленькою дорогою, що йде вгору позаду. Вона оберталася з конем і автомобілем. Був блокхаус. Саме там по сусідству була вілла Мулен.
"Вірвіль був гарний до війни, і нарешті його зруйнували. Німці реквізували французів, щоб знищити будинки. Є лише один будинок, який залишився в Saint-Laurent, посередині Saint-Laurent, поруч із пляжем. Після висадки це американці підірвали, вона була зовсім одна.
«4 червня була неділя, було перше причастя дітей, і нас запросили до друзів. Американські літаки чи англійські, поки ми були в церкві, прилетіли вдень. Вони пішли бомбардувати семафор Енглесквіля. Треба було на цвинтарі ходити, а з церкви не вийшли. 5 червня німці вже мали тривогу.
«Кожен рік були великі маневри, які мали відбутися в той час. Це були армії, які збиралися разом.
«Але о 05:00, 6 червня, почалася канонада. Але ми не знали про висадку. Оскільки в 42 була роздача, було сказано, що, можливо, це була роздача, яку вони робили внизу. Ми не знали. Він весь час пірнав зі скелі.
«Там ми встали, тому що було дуже гучно. Мої батьки хотіли подивитися.