Уривок із «The Madest Day» (Е. Кокварт і П. Х’юе, Альбін Мішель)
(Гручи 1 км на захід
з Vierville)
(Ніч з 5 на 6 червня і світанок з 6 червня)
«Замок Гручі навіть не видно з відомчої 514, яка наближається до стіни огорожі, оточеної футами та замаскованої живоплотом. Море зовсім близько. Власне, воно навколо. Замок, як тут кажуть, лежить на «гаї землі». З одного боку скеля за вісімсот метрів. З іншого боку — пляж за два кілометри.
Будинок великий, величезний. Але пані де Луїс та її син Гі (16 років) тепер мають лише їдальню на першому поверсі та дві спальні нагорі. Усе інше займають німецькі солдати, близько сотні чоловік (з роти 9/726), присутність яких особливо порушує життя в замку. Це не смішно щодня, але пані де Луїс дотримується суворої лінії поведінки, переданої її синові: жодного відверто ворожого ставлення, жодних ігор у «військові війни», але й фамільярності. Залишайтеся холодними та стриманими, вмійте тримати дистанцію, ніколи не приймайте жодних запрошень. Коротше кажучи, задовольняйтеся суворим мінімумом у його вимушених відносинах з окупантом.
Мадам де Луї є жінкою рішучості, порядку та холоднокровності. Вона все зважила: зважаючи на хід війни та дедалі гострішу нестачу в столиці, краще було сховатися на селі (до старенької тітки).
Проте протягом останніх кількох днів пані де Лоїс дивувалася. На узбережжі ллється бомбовий дощ, як ніколи. Це повінь. Аж до того, що друг, доктор Пінард, прийшов запитати її, чи хоче вона прийняти свою вісімдесятирічну матір і її супутницю. Вони живуть у Кріквіль-ан-Бессен, неподалік від вершини Хок, мети, за яку кілька днів боролася авіація союзників: «Я більше не можу гарантувати безпеку своєї матері», — сказав лікар.
Але також у замку Гручі ніч з 5 на 6 червня буде потрясена: "Це стає жорстоким", - коментує пані де Лояс.
І голосно. Між 4 і 5 ранку солдати махали, як силовики, вигукували накази, переходили сходи, бігали по всіх кімнатах. Мадам де Луїс і її син виходять на терасу, де незабаром до них приєднується капітан Грюншлосс, командир роти, що дислокується в замку.
На відміну від інших, таких як цей Меєр, фанатичний офіцер, гітлерівець, який оселився з близькими друзями в замку Айлс, Грюншлосс — добра людина. Професор цивільного права, цей баварець говорить по-французьки і виявляє себе дуже корективним. 25 травня, коли стара тітка щойно померла, її манери вразили саму пані де Луї.
«Чим я можу тобі допомогти?» запитав він.
- «Я був би вдячний, якби ви могли вивести сходи та хол від будь-якої німецької присутності, тому що в мене немає іншого виходу, щоб витягнути тіло. Я хотів би, щоб вона залишила свій будинок поза присутністю мешканців. Я також бажаю, щоб, коли ви берете труну, ваші люди були в іншому місці, щоб це не було для них видовищем».
— Так і буде, — пообіцяв Грюншлосс і дотримав слова. Але перед цим капітан побажав відсалютувати тлінним останкам. Рандеву було прийнято. У той час капітан увійшов до кімнати мерця у великому мундирі і, перш ніж зібратися, подбав про те, щоб витягти його меч.
Дуже висока людина. Навіть якщо сьогодні час спливає...
«Вибачте, але з міркувань безпеки я змушений евакуюватися з дому».
— Але куди ви маєте намір нас послати? — запитала пані де Луїс.
«У підпіллі».
Один із підпільників. Родоначальник, ворожнеча архітектури у Віоле-ле-Дюк, одного разу взявся за кілька архітектурних фантазій, які надали замку 17 століття трохи тарабіскотного шарму. У тому ж дусі він викопав величезні підземелля навколо майна, яке так і не було завершено. Для будівництва притулку німці вибрали найближчий, який занурювався в парк і виходив у ліс, по інший бік прибережної дороги. Вони встановили підлогу як елементарний паркет, зміцнили стелю та вилили стіни.
Це дуже наполегливо. Бомби падають по всьому замку, вибухають у парку (імовірно, це бомбардування Liberator на великій висоті, які «бачать» Перцею). Місіс де Лоїс і її син заходять у підземку, але розуміють, що вони просто забули стареньку та її економку на першому поверсі.
Хлопець розвертається, першим підхоплює економку. «Вона так тремтіла, — згадує він, — що потрясла пандус... Він веде її до підземелля. Потім повертається до своїх сходів, шукаючи матір доктора Пінарда. Там усе ускладнюється: стара жінка вперто відмовляється вийти з кімнати. Вона глуха, глуха настільки, що нічого не чує про бомбардування. Для того, щоб місіс Пінард прочитала її по губах, хлопець підсвічує його обличчя ліхтариком і намагається з мінімальною ввічливістю пояснити всю серйозність ситуації, але бомби все одно падають Але коли вони доходять до кухонних дверей, їх обох кидає на землю, бабуся зрозуміла, вона кричить: «Швидше! Мій син примістив мене до вас, щоб врятувати, а не вбити!»
Під звуками вибуху Гай поводиться як сомнамбула. Він знову бере місіс Пінард на руки, біжить у підпілля.
Цей повний. Крім німецьких солдатів, яким було наказано залишатися там, близько 40 мирних жителів скупчилися у вузькому корпусі. Сусіди, фермери. Там плаче жінка, чоловік якої щойно загинув під бомбами, ледве двотижневе немовля. Місіс де Луїс і Гі влаштувалися біля входу, біля німецької команди та посту аварійної допомоги.
6 ранку в підземеллі Гручського замку. Пані де Луї підходить до сина.
— Ти чув, що сказав оператор?
Хлопець піднявся на плечі. На відміну від матері, він не розуміє жодного німецького слова
«Він сказав: великий ворожий флот у восьми милях у морі».
Через декілька хвилин новий телефонний зв’язок: солдатам у підпіллі наказано перейти від «фази пасивної оборони до фази активної оборони». Вони встають, беруться за зброю, повільно піднімаються по сходах, що виводять їх на поверхню, мабуть, не поспішаючи битися. У притулку залишаються лише оператор та медсестри. Морально в темниці вони відкрито виявляють свій песимізм: «Закінчена війна. Deutschland kaputt», — нарікали вони каштану Гручі.
Викликають по черзі медсестер і носилок і залишають підземку, покидаючи перших поранених, які тим часом прибули. Один із них постраждав дуже серйозно. Лежить на ношах, черепна коробка буквально вивернута. Одночасно зачарований і нажаханий, молодий Гай не відривався від очей. Він бачить під дивовижно неушкодженою мембраною серцебиття мозку. Нещасний терпить мученицьку смерть, він повинен постійно тримати руки, щоб не торкнутися своєї страшної рани, яка може завдати непоправної шкоди. Мадам де Луї знаходить параду: за допомогою мотузки вона зв'язує пораненого на його ношах.
.(день 6 червня)
Минають години, нескінченні. Вакарм як і раніше пекельний, земля тремтить від вибухів, підпілля вібрує, іноді наповнює страхітливою ударною хвилею. Мирні звикають до цього, здогадуючись, що битва почалася на березі моря, під скелями. Вони також знають різницю між літаками та гарматами, між бомбами та снарядами.
Невелике затишшя настає близько 11 ранку. Мадам де Луїс звернулася до сина: «Вдома має бути молоко, хліб або щось інше. Знайди чим нагодувати всіх цих добрих людей».
Хлопець виходить на відкрите місце: всюди воронки від бомб, ями від снарядів, каламутні, прожарені дерева. Він сподівався знайти замок у руїнах, але дивом його врятували. Лише фасад просіяли кулями та забризкали всі вікна. Згодом господарі дізнаються, що під будинок пішов снаряд і він впав нерозірваним.
Хлопець обійшов будинок і зіткнувся ніс до носа з капітаном Грюншлоссом. Здивований офіцер запитує його, що він тут робить. Він хоче, щоб його вбили?
— Мама послала мене за водою, молоком і припасами для підпільників.
«Візьміть усе, що може бути корисним у нашому резерві».
Він супроводжує Гі де Луїса у флігелях, де зберігаються всі харчові пайки. Потім вони йдуть на кухню, щоб забрати хліб.
— Беріть усе, що хочете, — сказав капітан Грюншлосс. Потім він віддаляється. Лої не мали побачити його живим. Капітан Грюншлосс був убитий за вісімсот метрів від замку. Він зібрав своїх людей, щоб сформувати оборонний пункт на В’єрвільській дорозі. (вони весь день блокували просування американців з 5-го рейнджера та CieC/116 до піку Hoc).
як довго У підпіллі Гручого до крапельниці течуть години, хвилини, секунди. Шуми битви проникають, нюхають вздовж стін вологи, резонують або захлинаються крізь саккади. Замок похований в очікуванні.
У другій половині дня інші поранені піхотинці Вермахту спускалися сходами, що вели до підвалу. Але медсестер, які б за ними доглядали, не залишилося. Таким чином, їм майже двадцять, деякі з них серйозно постраждали.
Пані де Лоїс робить усе можливе, примножує підсумкові пов’язки.