Усі наведені нижче фотографії, ймовірно, зроблені 7 червня.
На узбережжі 147-й батальйон інженерних військ (Beach Engineers) досяг значного прогресу у виконанні свого головного завдання: розчищенні та підготовці пляжу для подальшої висадки військ і їхнього просування вглиб території. Підрозділи батальйону проклали проходи через береговий вал, розмінували мінні поля та взяли участь у розчищенні виїзду з В'єрвіля. На берег продовжували прибувати нові сили й техніка, проте часто — надто далеко на схід, що сповільнювало хід операції.
У другій половині дня, коли почався відлив, уцілілі бійці підривних груп SETF (146-й інженерний батальйон) продовжили роботу з перешкодами, що знову оголилися, попри обстріли з боку стрільців, які засіли на скелі.
Вони завершили розчищення вже розпочатих проходів і створили нові.
До вечора більшість запланованих проходів було повністю відкрито й позначено віхами; за оцінками, 35% перешкод на пляжі було усунуто.
Увечері «Дня Д» (D-Day) вцілілі бійці 146-го та 147-го інженерних батальйонів розташувалися на нічліг біля підніжжя скелі.
121-й інженерний батальйон відкрив дорогу від підйому до В'єрвіля для руху транспортних засобів після того, як було зруйновано стіну.
Дорогу було відкрито о 18:00.
Насправді, цей шлях майже не використовувався одразу після висадки, оскільки він усе ще перебував під епізодичним обстрілом польової артилерії 352-ї німецької піхотної дивізії.
Остання, відчуваючи гостру нестачу боєприпасів, була змушена обмежитися лише хаотичним обстрілом схилу, що веде до В’єрвіля.
Крім того, через В'єрвіль не проходили великі підрозділи — за винятком танків 743-го батальйону (вони підійшли наприкінці вечора) та 121-го інженерного батальйону, що супроводжував 1-й батальйон 116-го піхотного полку.
На пляжі було лише кілька американців — окрім персоналу медичних пунктів та військових інженерів, які займалися розчищенням території від перешкод і мін.
Лише з настанням темряви війська почали просуватися в бік села.
Вцілілі бійці рот «B» і «C» 121-го інженерного батальйону, а також особовий склад штабу батальйону, вирушили до В'єрвіля, а звідти — далі до Ормеля, де розташувалися на перший нічліг.
121-й батальйон втратив 10 офіцерів (зокрема всіх командирів рот) і 51 солдата — вбитими, пораненими або зниклими безвісти.
Спогади полковника Плогера, командира 121-го інженерного батальйону: «Після підриву протитанкової стіни (у другій половині дня) ми із сержантом Гікманом вирушили дорогою далі, за Ормель (Ormel). З південного боку будівлі були покинуті траншеї; там уже розташувалися деякі наші сапери. Потім я повернувся назад, спустився вниз і доповів генералу Герхардту на командному пункті дивізії, що розміщувався в кар’єрі. Пізніше, коли почало сутеніти, я перебував на відкритій місцевості поблизу Ормеля, де зустрів старшого офіцера інженерної служби V корпусу. У нього було дві пляшки кальвадосу, які він порадив мені скуштувати. Це була гидота. Ми проговорили пів години. Вже зовсім стемніло, а спати мені не хотілося».
З 9:00 ранку на пляж «Дог» (Dog Beach) не прибувало жодних значних підкріплень. Усі підкріплення, що спочатку призначалися для цих пляжів, починаючи з середини ранку, висаджувалися в районі Рюке (Ruquet). Зокрема, це стосувалося 115-го полку та залишків 58-го бронетанкового артилерійського батальйону (який мав висадитися на ділянці «Дог-Вайт», але втратив половину своїх гармат під час спроби наблизитися до берега). 111-й польовий артилерійський батальйон, що прямував до Сен-Лорана, втратив 11 із 12 своїх гармат — вони затонули через погані погодні умови на морі та брак пального в амфібіях DUKW.
336-й інженерний батальйон, який мав працювати на пляжі «Фокс» (вихід за межами Кольвіля, у напрямку Сент-Онорін), помилково висадився у В'єрвілі — на 4000 метрів західніше запланованого місця. Близько 15:00 підрозділ розпочав важкий перехід уздовж пляжу в східному напрямку, перебуваючи під обстрілом німецької артилерії, щоб дістатися до визначеної цілі. 336-й батальйон досяг виходу F1 о 17:00, втративши шістьох бійців. Причіп із вибухівкою, який тягнув тягач, вдалося доставити в цілості. Див. спогади Вільяма Маршалла з цього приводу..
Меріон Вілер, солдат, 121-й інженерно-саперний батальйон, рота управління:
«У ніч «Дня Д» (D-Day) ми були розсіяні повсюди. Не знаю, що думали інші, але я вирішив, що ситуація така: кожен сам за себе, доки не надійде наказ діяти інакше. Я не лише відчував страх, а й був дуже втомлений, тому переліз через живопліт і притулився до схилу на невеликому полі. Поклавши гвинтівку поруч, а голову — на рюкзак, я заснув як убитий».
Продовження (2) спогадів сержанта Ноеля А. Дюбе, рота B 121-го інженерного батальйону (Cie B/121Genie):
(див. також Частина 1, Частина 3, і Частина 4 Спогади про Дюба)
«Після підриву стіни — що не входило в моє початкове завдання — ми виявили, що з лейтенантом Поупом перебувають 7-ме та 8-ме відділення.
Ми перетнули стіну й піднялися долиною до двох полів, що розташовані праворуч від перехрестя.
Ми швидко оглянули місцевість і дійшли висновку, що вона не замінована: на полі, куди заїхала наша вантажівка (вона зупинилася біля живоплоту), паслося близько чотирьох корів і трьох коней.
Водій, замість того щоб накрити машину маскувальною сіткою, виліз на дах, щоб там поспати.
Тієї ночі ми виставили варту (по двоє на кожен кут) у чотирьох кутах (A, B, C, D) поля.
7-ме, 8-ме та 9-те відділення, а також лейтенант Поуп зі своїм штабом, розташувалися в укритті вздовж живоплоту.
Там був простір завширшки від 50 см до 1 метра, де можна було сховатися або проповзти.
Я помітив американських рейнджерів, які збиралися влаштуватися по той бік живоплоту, і поговорив із ними.
