Спогади родини Де Луа (De Loÿs)
7 червня біля замку Грюші (2)
Переміщення військ 7 червня
Уривок із «The Madest Day» (Е. Кокварт і П. Х’юе, Альбін Мішель)
(7 червня) (Див. сторінку зі спогадами родини де Луа (de Loÿs) про 6 червня в Грюші (2).)
Ранній вечір.
Гай випробовує новий заклад харчування.
Він вибіг у парк, поритий вирвами від бомб і снарядів, але, минувши в’їзні ворота, помітив силует солдата, який нерухомо стояв на узбіччі дороги.
(ймовірно, це 7 червня, оскільки американці не просунулися далі В'єрвіля до 7-го числа; до того ж, ця історія вже згадувалася — щоправда, в дещо іншій формі — у Капітан Міллер зі 175-го полку....який увечері 7-го числа перемістився в Грюші).
Гі помічає, що на ньому немає ні німецької, ні англійської каски — натомість шолом має форму перекинутої миски, яку він бачив на нацистських пропагандистських плакатах. Хлопчика осяює здогадка: це американець!
Гай різко зупиняється, намагається зав'язати розмову, вигукує навмання кілька слів співчуття.
Але солдат жестом руки наказує йому відійти.
Гай щодуху біжить до підземного укриття.
Він украй збуджений.
Але в руках — нічого.
«У вас нічого немає?
— Ні, я маю на увазі... у мене новина: американці вже тут.
Про це чула лише пані де Луа.
«Повертайся туди, — сказала вона синові.
— Зв'яжися з ними, дізнайся, що до чого.
У тебе все добре, це головне.
Але, що найважливіше, нічого їм не кажи про те, що тут відбувається.
Принаймні доки я не встигну все підготувати».
Гі піднімається на поверхню.
Цього разу він натрапляє на цілий патруль американських солдатів, які оглядають територію парку.
Він помічає, що вони знервовані, напружені й готові відкрити вогонь за найменшого сигналу тривоги.
Своєю шкільною англійською йому вдається порозумітися з ними; зокрема, він запевняє їх, що в замку нікого немає.
Солдати заходять у будівлю, хапають кілька дрібничок — завдяки цьому підліток краще розуміє, чому його мати вже давно сховала цінні речі в надійне місце.
Оглянувши приміщення, солдати розслабляються, розміщуються в кімнатах замку й падають у крісла.
Відпочинок...
Невтомний зв'язковий Гі повертається до матері — намагаючись бути якомога непомітнішим.
Але до нього все одно нікому немає діла.
Та й як довго це триватиме?
Перебувати в цьому підземеллі разом із 20 німецькими солдатами — це все одно що сидіти на діжці з динамітом.
Якщо щось піде не так — усе злетить у повітря.
Мадам де Луа вирішує повідомити пораненим, що поблизу ворог. Вона пояснює, що спроба вступити в бій із ним — перебуваючи в замку, просто над головами ворогів — була б «самогубством, вірною загибеллю.
Це безнадійно. До того ж, треба думати про цивільних — жінок і дітей».
Вона в парламенті. Від неї пахне так само, як від піхотинців Вермахту наприкінці маршу — втомлених, виснажених.
«Якщо ви здастеся, вам нададуть медичну допомогу. Ваших товаришів, які отримали найтяжчі поранення, безумовно, буде евакуйовано».
Солдати розмовляють між собою.
Схоже, вони не мають бажання воювати, але водночас не впевнені, що залишаться живими, якщо здадуться в полон.
Пропаганда зробила свою справу.
Один із німців відокремлюється від групи й висуває останню — і, що дивно, — таку умову: «Ми згодні, але німецький солдат не може здатися ворогу зі зброєю в руках».
Мадам де Луа не витрачає часу на розмови про зовнішні, нікчемні ознаки військової честі: «Що ж, — вигукує вона, — це можна влаштувати. Інший вихід із підземелля веде в ліс. Зовсім поруч, біля місця для прання білизни, є колодязь — просто киньте туди свою зброю».
Солдати попросили ще трохи часу на роздуми і, після чергової наради, зрештою погодилися здатися без бою.
Під керівництвом «Каштана» вони один за одним виходять із підземелля, підкрадаються до ящиків і скидають свої гвинтівки та інше військове спорядження в колодязь.
Повернувшись до укриття, вони розсудливо чекають.
Пані де Луа кличе свого довіреного зв’язкового: «Усе скінчено. Можете йти, вони готові».
Гі повертається до американців. Це делікатне завдання: важливо не помилитися і не змусити їх повірити, що зовсім поруч, за кілька метрів, на них чекають два десятки ворогів, готові кинутися в бій. Гі пояснює ситуацію повільно, з великими труднощами, але йому вдається донести думку: союзники спускаються в підземелля й обережно беруть німців у полон. Як і обіцяла пані де Луа, найтяжчих поранених одразу евакуювали до британського шпиталю. Серед них був і той чоловік із розтрощеним черепом, який так вразив Гі. Він виживе.
Через рік після того, як він потрапив у полон, він написав пані де Луа (Madame de Loÿs), щоб подякувати їй за порятунок життя: вона прив’язала його до нош. Протягом тривалого часу, наприкінці кожного року, цей «дивом врятований» 6 червня чоловік надсилав різдвяну листівку до замку Грюші (château of Gruchy).