Втрата Empire Broadsword

Передісторія

Це вантажне судно, реквізоване Міністерством військових перевезень, віднесене до класу «Емпайр» (Empire) і перейменоване на «Емпайр Бродсворд» (EMPIRE BROADSWORD), було переобладнане на десантне судно (L.S.I. — Landing Ship, Infantry) для перевезення військ у зону висадки. Воно було оснащене приблизно 20 десантними баржами типу LCA (Landing Craft Assault) — кожна з екіпажем із 4 осіб і двома кулеметами, здатна вмістити 35 солдатів та 400 кг спорядження. Саме ці баржі LCA використовувалися для висадки першої хвилі військ на берег.
5 червня 1944 року він вирушив з Англії, очоливши 1300 солдатів і 18 десантних барж першої хвилі, що мали штурмувати пляж «Сорд» (Sword Beach).

— занурення
Через місяць, 2 липня 1944 року, під час чергового рейсу, судно увійшло в зону якірної стоянки для висадки 110 морських піхотинців, і о 18:05 майже одночасно підірвалося на двох мінах. Потужні вибухи між 4-м і 5-м трюмами, безпосередньо над кілем, підкинули кормову частину судна, скинули кілька барж, що готувалися до спуску, і призвели до затоплення машинного відділення. Поки поранених евакуювали на човнах, корма почала швидко руйнуватися. Щоб запобігти дрейфу судна до завершення евакуації, капітан Патчетт наказав віддати якорі, але раптом судно нахилилося на правий борт; тоді він негайно віддав наказ про евакуацію. О 18:35, коли командир піднімався на борт човна, судно перекинулося на правий борт і затонуло. Внаслідок вибухів загинуло семеро людей.

Побудоване в США у 1942 році — у рамках серійного виробництва, за 49 днів — на верфі «Consolidated Steel Corporation» у Вілмінгтоні; судно було спроєктоване як «вантажний лайнер». Спущене на воду в грудні 1942 року під назвою «Кейп Маршал» (Cape Marshal).
Зенітне озброєння: 1×102-мм, 1×75-мм, 2×40-мм гармати «Бофорс», 10×20-мм гармат «Ерлікон»
Реалізовано як LSI (десантне судно для перевезення піхоти)
Було оснащено 18 десантними катерами (LCA) для операцій у секторі «Сорд» (Sword). Здійснено дев'ять рейсів до пляжів «Омаха» та «Юта». 6 липня: повернення з дев'ятого рейсу — порожнім.

Лейтенант Г. А. О. Борн (G.A.O. Bourne) мав звання, що відповідало посаді «second master» (старшина/унтер-офіцер) — як і всі інші унтер-офіцери Королівського військово-морського флоту. Він служив у Королівському корпусі спостерігачів (Royal Observer Corps — R.O.C.); до обов'язків цього підрозділу входило розпізнавання літаків у небі — як для запобігання ворожим атакам, так і для того, щоб кораблі Королівського флоту випадково не відкрили вогонь по власних або союзних літаках. У зв'язку з цим лейтенант Борн кілька разів здійснював рейси на судні «Емпайр Бродсворд» (L'Empire Broadsword). 2 липня 1944 року його на борту не було. Цей лист, адресований лейтенанту Борну, написав Р. Джонс — артилерист на борту десантного судна (L.S.I.).

«Манчестер, 30 червня 1945 р.

Шановний пане Борн!

Відчуваю, що мушу написати вам про «Емпайр Бродсворд» (Empire Broadsword). Можливо, ви мене пам’ятаєте — я відповідав за гармати «Бофорс» (Bofors) на правому борту.
Ознайомившись із примірником видання «Aeroptane Spotter» від 14 грудня 1944 року, я одразу впізнав вашу фотографію, згадану в привітанні від командувача військово-повітряних сил.
Ваш внесок у події «Дня Д», як ми вже переконалися, був надзвичайно цінним. Продовжую свою розповідь.
Загалом ми здійснили дев’ять рейсів, переважно для висадки американських військ на пляжах «Омаха» та «Юта». А потім, у неділю, 2 липня, близько 18:00, це сталося. Два потужні вибухи — і судно починає кренитися на правий борт. Гармати «Бофорс» разом із кормовою частиною (довжиною 4 дюйми) опиняються за бортом. Десантні катери (LCA) відкидає на 40 метрів. Чи був це мій перший подібний випадок? Невже таке траплялося зі мною двічі? Але таких вибухів я ще ніколи не чув.
Мене підкинуло в повітря, і, коли я прийшов до тями, здалося, що я щойно приземлився. Мій рятувальний жилет і одяг зірвало — я залишився зовсім голим. Я був у вкрай скрутному становищі, коли мене підібрав катер Берегової охорони США і доставив на есмінець.
Ви, напевно, пам’ятаєте сержанта Кокса та унтер-офіцера Г’юза? Вони чудово попрацювали у воді, рятуючи поранених, але, на жаль, були й великі втрати. Кілька кулеметників і моряків загинули під час вибуху — особливо мій найкращий друг, той, що стриг хлопців. Пам’ятаєте його? Дуже тихий хлопець. Було близько 170 поранених, деякі — дуже тяжко. Кулеметник і медик теж отримали поранення; їх відправили до того ж шпиталю, що й мене.
Хоча судно, ймовірно, мало швидко затонути, паніки не було. Усі ваші хлопці намагалися допомогти одне одному; востаннє я бачив це старе судно, коли вже лежав на палубі американського есмінця. «Емпайр» (Empire) пішов на дно за десять хвилин.
Мені сказали, що один із хлопців із нашого підрозділу (ROC) загинув, але підтвердження в мене немає. Це був молодий хлопець із понівеченою рукою. Можливо, ви знаєте, чи вважається він зниклим безвісти? Усіх, хто вижив, доставили в Саутгемптон і перевели до військового шпиталю у Вінчестері, де ми й проходили лікування.
Я провів у шпиталі цілих шість місяців і вийшов звідти в грудні. Після семиденної відпустки мене відправили до Белфаста на новому судні; я щойно повернувся з Тихого океану, відвідавши Австралію, Нову Зеландію та острови.
Ми стоїмо в порту на північному заході, поруч із двома кораблями, які ви добре знаєте: «Мейс Емпайр» (Mace Empire) та «Халберд» (Halberd). Ви їх знаєте, але, бачу, тепер вони йдуть під «Білим прапором» (прапор Королівського військово-морського флоту — «Юніон Джек» на білому тлі).
Гадаю, наразі це все, що я можу вам повідомити; але якщо вас цікавлять подробиці про когось конкретного, я спробую їх надати.

Щиро ваш.
А. ДЖОНС

6 липня 1944 року британське вантажне судно типу «Вікторі» (тобто дещо більше й швидше за судна типу «Ліберті») близько 8:00 ранку підірвалося на міні за 3 милі від пляжу Омаха. Судно швидко затонуло; врятувати 7 моряків не вдалося. 170 осіб було підібрано з води.

Після удару в кормову частину, вся корма — разом із двома 40-мм зенітними гарматами — обвалилася у воду; уламки дрейфували 32 хвилини, перш ніж затонути. У результаті кормова частина та 8 десантних катерів (LCA) опинилися досить далеко на сході.

Уламки лежать на глибині 22 метри (рівень води під час найнижчого відливу). Раніше під час відливу над водою було видно щоглу. Згодом конструкції були підняті, і, згідно з картами, найвища точка залишків судна під час відливу знаходиться на глибині 2,40 метра.

З часів війни це велике скупчення уламків позначається буєм. Спочатку це був «зелений» буй — типовий навігаційний знак для позначення місця аварії в той час; пізніше його замінили на чорно-жовто-чорний буй із сигналом у вигляді трьох білих спалахів, що вказує на небезпеку із західного боку від буя.

Уламки судна «Емпайр Бродсворд» (L'Empire Broadsword) нині позначені великим кардинальним буєм (раніше відомим як «зелений буй» — тодішні дайвери ще не знали його офіційної назви). Він розташований приблизно за 3 милі на північ від пляжу «Омаха», навпроти містечка В’єрвіль-сюр-Мер. Завдяки значним розмірам затонулого судна це місце стало дуже популярним серед дайверів. Воно дозволяє здійснювати занурення людям із різним рівнем підготовки... ...той самий вихід. Ця уламкова ділянка — мабуть, одна з найцікавіших у затоці Сени в радіусі 5 миль.

Справді, оскільки середня глибина під час відливу становить 21 метр, судно «Емпайр» (Empire) лежить переважно на піску. Дослідження охоплює ділянку із заходу на схід довжиною приблизно 120 метрів. Сліди влучання двох мін. розділило судно на три частини.

Кормова частина — найбільш видовищна; вона має довжину близько 35 метрів, орієнтована на схід-південний схід і лежить на правому борту. Стерно лежить на піску. Піднімаючись на палубу, ми бачимо гармату, спрямовану в бік корми (кілька років тому вона була спрямована в бік носа!), підйомні механізми, а також місця для встановлення 20-мм гармат «Ерлікон» (Oerlikon) по обидва боки. Посередині палуби досі закріплений якір. Трюм, у якому часто можна побачити морських окунів, широко відкритий. Вантажні щогли, все ще оснащені підйомними механізмами, впали на пісок. Нарешті, варто відзначити цікаву особливість цього місця: центральна щогла сягає 6 метрів у висоту, що робить її ідеальною опорою для встановлення орієнтирів.

Середовище являє собою переплетення металевих листів, у якому важко зорієнтуватися. Проте тут є частина споруди, що нагадує замок, із внутрішніми дворами та сходами. Перекриття вже відсутні, а умивальники й туалети впали на дно конструкції. Ближче до центру ми проходимо над частиною корпусу, що повністю перевернулася; кіль спрямований на схід. Цей фрагмент продовжується іншою частиною, розташованою нижче, довжиною 20 метрів.

Просуваючись далі, ми долаємо кілька метрів піску й натрапляємо на купу металобрухту, після чого опиняємося перед корпусом судна, що лежить на правому борту. Місток розташований майже вертикально, а кіль — із північного боку. Довжина цієї частини становить близько 35 метрів. Місток сильно пошкоджений; крізь пробоїни можна зазирнути всередину трюмів. Також тут є лебідки та гарматні установки — 20-мм гармати «Ерлікон». Нарешті, на самому сході, носова частина зникає серед каміння.

Як бачимо, щоб належним чином дослідити й оцінити цей уламок історії, одного занурення замало — знадобиться кілька. Підводний світ, гра світла й контр-освітлення створюють для відвідувачів дивовижні візуальні ефекти. У такі моменти сильні емоції можуть змусити забути про небезпеки й пастки, що виникли тут із плином часу. Справді, дайверам, які наважаться запливти всередину цих залишків, слід бути надзвичайно обережними. Через активну корозію надбудови ослабли, а центральна частина судна (надбудова) перебуває в дуже «втомленому» стані й загрожує обваленням. Час невблаганно робить свою справу.

У вересні 2003 року під час занурення на північний схід від місця затоплення, поблизу кардинального буя, було виявлено німецьку міну типу L.M.B. (магнітна міна, що скидалася на парашуті). 21 жовтня її знищила група водолазів-саперів із Шербура.