(подробиці)судно LCC 60 (контроль десантних суден), обладнане засобами стеження, відповідальне за розмежування пляжних зон
Через течії невеликі штурмові баржі
дуже часто зверталися до Сходу від своїх цілей
Наслідки хвилі відчули, щойно баржі рушили. LCVP та LCA були негайно затоплені морськими пакетами, і більшості довелося використовувати насоси. У багатьох баржах насосів було недостатньо, і чоловікам доводилося брати шоломи. Баржі, які мали проблеми з насосом, змушені були зменшити швидкість, і будь-яка спроба збільшити швидкість і спробувати наздогнати призводила до ще більшої кількості води.
Лише кілька барж зазнали серйозних труднощів. З 85 невеликих барж LCVP, LCA та LCM, які, як очікується, висадяться на В'єрвілі, офіційно відомо, що лише деякі затонули через море, деякі з самого початку, а інші біля пляжу. Майже всі пасажири литих барж були знайдені іншими човнами, часто після кількох годин у воді.
У більшості човнів солдатів змочували в пакетах з холодною водою, і більшість з них були жертвами морської хвороби. Екіпажі човнів однакової підготовки, на борту яких перебували чоловіки, які мали однакові сніданки та тренування, постраждали різними способами, причому відсоток «недугів» коливався від 0 до 100%. Люди, обморожені водою, заціпеніли від нерухомості в маленьких і навантажених баржах, ослаблені морською хворобою, були в поганому стані для виснажливих операцій на висадці.
Подібні недоліки зустрічалися і долалися під час тренувань, і багато чоловіків, навіть серед хворих на морську хворобу, звикли до цього. Офіцер пригадує, як його люди балакали про «хаос, який панував на пляжі після бомбардування», і його особисте враження було таке, що «це було схоже на одне з тих тактичних навчань Slapton Sands, і я не міг не подумати, що це буде ще одна з тих болісних дводенних місій із хорошим гарячим душем наприкінці».
Програма передбачала висадку кожного штурмового підрозділу в певному районі, де він мав виконати визначену місію, наприклад знищити оборону противника або відкрити проходи між пляжними перешкодами або за пляжем.
Судна управління, LCC, (LCC30 для барж «Джефферсон», а також LCC50) відповідали за направлення штурмових барж до стартової лінії в 3500 м від узбережжя, матеріалізованої іншими суднами управління на фіксованих станціях, типу літаків PC або SC.
На Dog Red був PC1225 як «основна керуюча посудина» і SC1353 як друга «керуюча посудина», але остання, здається, була відсутня з невідомої причини.
На Dog Green, PC567 (на захід), PC568 (на схід) і пізніше, SC1332, були «керуючим судном». Вони повинні були бути на місці близько 5:15 ранку на 4000 м. від узбережжя, і вони також мали обстріли на WN Dog Green та Dog White.
Незважаючи на всі дослідження течій на цій ділянці узбережжя, всі наочні посібники для виявлення орієнтирів за панорамними фотографіями та весь досвід подібних труднощів під час навчань, багато десантних барж перших хвиль прибули далеко від своєї мети, депортований на схід. Часто великі баржі, які мали значні енергетичні ресурси, дрейфували за течією менше, ніж маленькі LCM та LCVP, які були здивовані потужністю течії, не кажучи вже про маленькі вантажівки-амфібії DUKW.
Оскільки пляжі В’єрвіля були найзахіднішими, вони виявились набагато менш заповненими штурмовими військами, ніж пляжі Сен-Лорана, Le Ruquet або Колвіля. Більше половини десантних засобів, запланованих для штурму В'єрвіля, не підійшли.
Дим і пил уздовж пляжу, викликані бомбардуванням, пожежами на скелях і легким ранковим туманом, ускладнювали розпізнавання орієнтирів, коли вони наближалися до берега. Крім того, один із катерів управління в районі Vierville (Собака) відійшов від точки стоянки, що, можливо, пояснило багато труднощів під час наближення до цього району.
Основним фактором девіацій були прибережні течії. Було відомо, що під час припливу бічна течія прямувала на схід, досягаючи максимальної швидкості майже 2,7 вузлів на відстані 8 км від берега, а західний вітер посилював цю швидкість. Той факт, що течія була дуже сильною в день D, підтверджується в звіті есмінця "Satterlee", який іноді був змушений коригувати свій курс з 20 до 30 градусів, щоб тримати курс.
Якою б не була причина, більшість невеликих барж підійшли на схід від призначеної пляжної зони, як для інженерів, так і для піхоти. Похибка зазвичай становила кілька сотень метрів, іноді набагато більше, але цього було достатньо, щоб запобігти точним місіям, запланованим заздалегідь. Цього також було достатньо, щоб ізолювати підрозділи, які наближалися до невідомої території і тому не могли належним чином оцінити оборону противника, з якою вони мали справу.
Труднощі ускладнилися відокремленням підрозділів однієї роти. Або через затримку одного з кораблів, або через незгоду пілотів, які шукали орієнтири, кілька стрій було порушено, що призвело до дуже розрізненої висадки (наприклад, Cies B, D, F, G, H 116-го полку). В умовах, що існують на пляжі, розділення човнів на двісті метрів пляжу легко може призвести до повної ізоляції ділянки.
(свідчення сержанта Слотера, який був частиною D/116 Cie на борту "Javelin Empire")
«Ми піднялися на лігу десантно-штурмових катерів. По порядку. Кожен має місце, призначене під час тривалих тренувань. На цьому ми були виведені в море за допомогою босів краю.
Канал схвилювався. Вона була настільки сильною, що перешкоджала маневру, коли кораблю довелося скинути повітря. Плавучий будинок, який належав, якщо я добре пам’ятаю, Роти B, затонув на вершину, віднесений морем. Чоловіків на борту вчасно знайшли.
Швидко мій плавучий будинок почав сідати на воду. Двометрові хвилі налітали на нас, пробиваючись то носом, то правим бортом. Насосів було недостатньо, щоб евакуювати цю водойму, і нам усім довелося простягнути руку з нашими шоломами. Холод опанував нас. Ми здригнулися, пронизані до кісток крижаним вітром. Зі свого боку, я намагався тримати себе досить сухим, засунувши свій протигазовий чохол, такий собі великий поліетиленовий пакет, який мав би врятувати нашу шкіру на випадок атаки з іпритом. Насправді я почав задихатися і переміг лише морську хворобу...
Катери нашої штурмової хвилі утворили велике коло, збираючись перед тим, як попрямувати до Франції. Найменше, що ми можемо сказати, це те, що ці вежі для атракціонів не принесли нам жодного комфорту. І ось флотилія була зібрана, ми всі вишикувались, як на параді, щільним строєм. І попав наказ: вперед, вперед! Відтоді наша хвиля штурму ринула на цьому односторонньому шляху долі. Щоденні тренування пройшли добре. З іншого боку, англійські домівки, які приймали нас протягом двадцяти двох довгих місяців, з якими було встановлено багато дружби чи ідилії...
Гуркіт наших дизельних двигунів не спонукав до розмови. Крім того, нам не було що сказати один одному. Я був дуже хворий, проходив ці крижані струмені води і страждав від такої морської хвороби, що хотів тільки одного, опинитися на землі. Наскільки я пам’ятаю, ніхто на борту, здавалося, не думав уникати місії, яку нам довірили. Наша подорож назад до Сполучених Штатів проходила добре через Берлін.
На світанку (приблизно о 6 годині ранку) до нас з'явилася армада. Французькі береги, охоплені полум'ям і увінчані димом, стали чіткішими. О шостій годині важкі частини кораблів союзників відкрили вогонь. Це була, безперечно, найбільша артилерійська дамба в історії. Проте шум наших двигунів майже заглушив гуркіт гармат і протяжний свист їхніх снарядів, що біжать до землі. Ніщо не вказувало на те, що на цьому узбережжі почнеться Голокост. З цього приводу в нашій хаті душі не було, я вам скажу! Усе навколо мало чим нас заспокоїти. Трохи занадто, аж до уяви виходу на сушу без історії, досягнутих цілей і повернення додому на Різдво. Цей артилерійський вогонь, який був розроблений, щоб сформувати сталевий дух, принаймні змусив нас забути про те, наскільки ми холодні та хворі.
Приблизно за тисячу метрів від узбережжя ми взяли на борт трьох уцілілих барж, які, очевидно, приводилися в рух лезом, трохи сильнішим за інші. Я вже не знаю, до якого підрозділу вони належали, і не пам’ятаю, скільки вони були в морі. Ці щасливчики були щасливі, що уникли цієї біди, тож підіть, подивіться, чи це не повернулося, щоб краще стрибати! Ми дозволили їхнім нещасним товаришам плисти над хвилями, закутавши їх у рятувальні жилети. У нас не було місця для них.
З правого борту лінкор «Техас», гігантський корабель, підпалив усі свої рейси 356, що поливали узбережжя. Пекельний бюст! За кілька хвилин здуття, викликане віддачею уламків, прилетіло до нас, як таран, ми думали, перекинувся. Можна було чітко побачити удар величезних снарядів, майже тонна, які нищили свої цілі (насправді 356 Texas вели вогонь на піку Hoc). Над нами летіли двофюзеляжні винищувачі-бомбардувальники P-38, заспокійливий захист від можливої атаки Люфтваффе. Вони підтвердили це помилкове відчуття безпеки, яке змусило нас повірити, що нарешті це буде торт!