У боях за В'єрвіль Військово-морські сили були представлені есмінцями «Томпсон», «Мак-Кук», «Кармік» і «Гардінг», британським крейсером «Глазго» та американським лінкором «Техас».
Насправді, артилерійський вогонь із кораблів припинився, коли десантні баржі підійшли до берега.
Кораблям було наказано припинити вогонь, за винятком випадків, коли цілі були чітко визначені або було встановлено надійний зв’язок із групами управління вогнем (NSFCP) (Група управління вогнем корабельної артилерії).
Справді, американська піхота могла проникнути на укріплені німецькі позиції.
Протягом усього «Дня Д» (дня висадки) артилерійський вогонь кораблів по цілях у глибині суходолу коригувався переважно за допомогою розвідувальної авіації. Спочатку цілі було важко виявити. Близько 8:00 ранку генерал Кота повідомив групі коригування вогню (NSFCP), яка діяла на березі й підтримувала зв’язок із кораблями, що визначати ціль на той момент недоцільно.
Ще одним прикладом труднощів у зв’язку між кораблями й берегом, а також поганих умов для спостереження, є звіт офіцера з малого десантного корабля підтримки (LCS) — судна, що входило до складу «групи вогневої підтримки» (FSG) і було озброєне реактивними снарядами.
Незабаром після 12:00 він опинився поблизу берега під вогнем німецьких гармат.
«Було добре видно війська, що лежали на піску, а також загиблих. З ворожих позицій, розташованих на схилі скелі, відкрили інтенсивний кулеметний вогонь».
Війська не змогли просунутися вперед.
Прагнучи розірвати те, що виглядало як замкнене коло, офіцер звернувся до вищого командування за дозволом застосувати ракети.
У проханні було відмовлено через небезпеку для американських військових, «які могли проникнути в розташування ворога».
І справді, на той момент американські солдати вже вели активні бойові дії на плато, тож вони могли потрапити під удар цих ракет.
З деяких будівель військам надавали вогневу підтримку. Підтримка з боку кораблів, яка на початковому етапі висадки була обмеженою, почала відігравати дедалі вагомішу роль у міру налагодження зв'язку між берегом і суднами.
Початкові позиції двох есмінців ВМС США — «Томпсон» (Thompson) і «Мак-Кук» (Mac Cook), які брали участь у попередньому обстрілі В'єрвіля, знаходилися приблизно за 3 морські милі від пляжу. У проміжку між 08:00 та 10:00 вони підійшли якомога ближче до берега; деякі з них навіть торкнулися дна.
Флангові позиції опорного пункту WN74, що поблизу Пуент-де-ла-Персе, були фактично знесені зі скелі вогнем із крейсера «Глазго» та есмінця «Мак-Кук».
На захід від В'єрвіля корабель «Мак-Кук» (командир — капітан 3-го рангу Ральф Л. Реймі) з 8:30 ранку вів вогонь по позиціях WN74 на мисі Персея (Point of Perceia) та в районі В'єрвіля. О 9:30 було завдано удару по двох гарматах на мисі Персея; через 15 хвилин одна з них впала зі скелі, а інша була уражена снарядами. О 10:30 ранку «Реймі-бунтар» (як його називали на флоті) дістався рубежу за 1200 метрів від берега — між В'єрвілем і Персеєю, — де й провів решту дня, ведучи вогонь по випадкових цілях, оскільки група управління вогнем із кораблів (NSFCP), до якої він мав приєднатися, так і не прибула.
О 16:25, коли вівся вогонь по позиціях на скелі, з’явилися німці з білим прапором, намагаючись налагодити зв’язок за допомогою сигналів та ліхтарів. Протягом години робилися спроби встановити зрозумілий контакт німецькою або англійською мовою. Рульовий есмінця «Мак-Кук» (Mac Cook) повідомив, що збирається відновити вогонь, на що з берега негайно надійшла відповідь: «Припинити вогонь!». Реймі наказав німцям вийти на відкрите місце й здатися. Він відновив обстріл вогневих точок, які все ще... ...під час операції, не випускаючи з поля зору німців, доки не помітили, що ті рухаються в бік «рейнджерів». (опис цих подій слід порівняти з описами... Рота рейнджерів C (C/2 Rangers) а також свідчення тих, хто... Штаб 1-го батальйону 116-го полку).
Того дня есмінець «Мак-Кук» (Mac Cook) здійснив 975 пострілів зі 127-мм гармат.
Есмінець «USS Harding» (командир — Джордж Г. Палмер) перебував навпроти Кольвіля, коли отримав завдання прийняти на борт контр-адмірала Артура Б. Кука та генерал-майора Томаса Т. Гарді, які прибули з Вашингтона, і доставити їх із корабля «Ancon» до узбережжя (8:56–15:31).
Саме з цієї будівлі вели вогонь по дзвіниці у В'єрвілі. у другій половині дня, близько 14:00.
Есмінець «USS Carmick» (командир Роберт О. Бір), втративши зв'язок із береговими пунктами управління, підійшов ближче до берега (подекуди на відстань 800 метрів) на ділянці від В'єрвіля до Кольвіля, щоб краще розрізняти цілі.
О 8:10 ранку пост коректування вогню (NSFCP) передав ціль, але після першого залпу зв’язок перервався.
З есмінця було чути все, що говорили в укритті, де знаходився пост (зокрема, свист куль, що врізалися в землю), проте у відповідь їх почути не могли.
Завдяки тому, що назвали «мовчазною співпрацею», есмінець доклав усіх зусиль, щоб допомогти кільком танкам у секторі «Дог Грін» (Dog Green). Танки змогли вибратися на дорогу й намагалися просуватися в бік долини В'єрвіль.
Артилеристи есмінця спостерігали за тим, як танки ведуть вогонь по краю урвища, і використовували місця влучань снарядів як орієнтири для наведення гармат есмінця «Кармік» (Carmick).
У середині дня він зосередився на виході з В’єрвіля і разом із лінкором «Техас» сприяв капітуляції [гарнізону] близько 13:00.
Цей есмінець, підтримуючи о 17:20 зв’язок із наземною групою управління, кілька разів намагався виявити ворожу батарею, яка вела вогонь по «Рюке» (Ruquet), проте спостерігачі були змушені відмовитися від спроб, визнавши, що не знають, де розташовані німецькі гармати.
(Німецьку польову артилерію, замасковану в глибині території, так і не вдалося виявити).
Есмінець «Томпсон» (командир — капітан 3-го рангу Альберт Л. Гебелін), пройшовши від Ла-Персе до Кольвіля та Сен-Лорана, завершив день, випустивши 12 снарядів калібру 127 мм по спостережному пункту на мисі Ла-Персе. Вогонь було припинено, коли отвір у скелі виявився заблокованим. Потім він піднявся на борт «USS Satterlee» біля Пуент-дю-Ок.
Це фото В’єрвіля з його дзвіницею було зроблено з лінкора «Техас» близько 12:30. У цей час «Техас», діючи за вказівками наземної групи коригування артилерійського вогню (NSFCP), обстрілював опорний пункт, що контролював вхід до долини В’єрвіль. У проміжку між 12:23 та 12:30 шість 356-мм снарядів, випущених «Техасом» за підтримки есмінця «Мак-Кук», змусили німців на цій позиції здатися.
Корабель «Техас» вів інтенсивний вогонь по тилах німецьких позицій — у районах Форміні та Лонгвіля — за вказівками своїх повітряних спостерігачів, які перебували на літаках «Спітфайр»:
Репортаж видання «Saturday Evening Post» із борту лінкора «Техас»:
Нік Карбоне з Брукліна: «А далі — ціла низка цілей: мобільна батарея поблизу Мезі; скупчення німецьких військ у Форміні, яке було розсіяне з втратами; колона вантажівок, що прямувала до Трев'єра і була розгромлена; а також штурмові гармати (самохідки "Marder" зі складу 352-го протитанкового дивізіону) у лісі біля Сюррена. Щоразу наш спостерігач із Королівських ВПС (він летів на розвідувальному "Спітфайрі") — сміливий і сповнений ентузіазму англієць — із захопленням коментував наші влучання.
"Зараз спробую знайти вам нову ціль. Пікірую, щоб перевірити, чи не свої це танки".
За мить: "Ні, зовсім не свої! Я катапультуюся, бувайте!"»
«Отже, у нас з’явився новий спостерігач, і ми продовжували вести вогонь по випадкових цілях між Сен-Лораном і Пуент-дю-Ок».
Загалом 6 червня лінкор «Техас» (Texas) витратив 421 снаряд калібру 356 мм і 254 снаряди калібру 127 мм.
Усі ці заходи значно покращили ситуацію на пляжі, проте не змогли повністю припинити німецький артилерійський обстріл. Вогонь вівся з численних гармат, добре замаскованих у глибині території; вони діяли у взаємодії з береговими спостерігачами та вели прицільний вогонь по заздалегідь визначених цілях.
(подробиці) Винищувач «Спітфайр»
VCS7
...щодо коментарів
для лінкора «Техас» (Texas)
(подробиці)
інструктаж перед виконанням завдання
Пілоти VCS7
Літак-коригувальник «Спітфайр» (Spitfire)
