Військово-морські групи управління вогнем
NSFCP (група коригування корабельного вогню по берегових цілях).
Список пунктів управління вогнем з моря (NSFCP) у В'єрвілі із зазначенням підрозділів, до яких вони належали, та відповідних кораблів вогневої підтримки.
(Уривки: «День Д на світанку», автор — Гоун)
У Нормандії передовий пункт управління вогнем (NSFCP) складався з трьох секцій.
До складу групи спостереження входили офіцер артилерії, сержант і троє радистів.
До складу морської групи входили офіцер морської піхоти, офіцер зв’язку з корабельною артилерією та три радіостанції.
Секція № 3 (моторизована), прибуття якої було заплановано на 6-й день, включала два джипи з радіостанціями та їхні...
драйвери.
Кожна з перших двох секцій NSFCP (групи управління артилерійським вогнем з моря), до складу яких входив офіцер-артилерист, змогла виконати своє завдання, навіть якщо інша секція в цей час не працювала.
Кожна група коригування артилерійського вогню (NSFCP) (у принципі) супроводжувала штаб підрозділу, для якого вона працювала, і підтримувала радіозв'язок із кораблем, що діяв разом із нею.
Кожен корабель артилерійської підтримки налаштовував приймачі на частоту своєї групи NSFCP, а також на загальний діапазон, дозволений для використання всіма групами екстреного коригування вогню.
У В'єрвілі (Vierville) висадилися 3 групи NSFCP:
Група підтримки з моря (NSFCP) № 2, прикріплена до 5-го батальйону рейнджерів та крейсера Королівського флоту (HMS) «Глазго».
Група коригування вогню (NSFCP № 3), приписана до 1-го батальйону 116-го полку, та есмінець ВМС США «Мак-Кук» (USS MacCook).
Група корегування корабельної артилерії (NSFCP) № 4, приписана до 2-го батальйону 116-го полку та есмінця ВМС США «Кармік» (USS Carmick)
Якщо надходив запит на відкриття вогню, корабель спочатку робив два постріли, щоб перевірити налаштування гармат.
У момент, коли снаряди мали розірватися, радіостанція корабля передавала відкритим текстом сигнал «сплеск» (splash).
Через значну відстань між судном і ціллю політ снарядів міг тривати досить довго; цей сигнал дозволяв групі управління морською артилерійською підтримкою (NSFCP) відрізняти снаряди корабельної артилерії від тих, що вели вогонь з інших артилерійських батарей у цьому районі.
Більшість комплектів NSFCP (переносних постів корегування вогню) виявилися малоефективними, оскільки їхнє обладнання, як правило, знищувалося або виходило з ладу під впливом води.
Радіостанції SCR-284 складалися з кількох окремих блоків, і втрата бодай одного з них робила весь комплект непридатним до використання.
Навіть менша радіостанція, SCR-609, зазвичай поділялася на два блоки.
Група 3 NSFCP (есмінець «Мак-Кук»)
Підрозділ NSFCP 3, приписаний до 1-го батальйону 116-го полку, висадив свої три секції окремо одна від одної.
Капітан Джон А. Істер, начальник секції спостереження, о 07:00 супроводжував підрозділ роти «B» 116-го полку перед спуском у В'єрвіль.
Лише один із п’яти його людей зміг безпечно вибратися.
Група військово-морського зв’язку під командуванням молодшого лейтенанта Койта Н. Кокера висадилася далі на схід, у секторі «Дог-Вайт» (Dog White), разом із ротою «C» 116-го полку близько 07:40. Апарель їхнього десантного катера (LCVP) заклинило, тож їм довелося стрибати у воду.
Їхня радіостанція SCR-609 була готова до роботи близько 08:30, і група встановила зв’язок із есмінцем «Маккук» (McCook).
Кокер отримав легке поранення на пляжі, але відмовився від евакуації.
Близько полудня він залишався на пляжі поблизу В'єрвіля і зміг скоригувати вогонь кораблів «Техас» і «Маккук» по бункерах опорного пункту WN72, які все ще обороняли вихід із пляжу D1.
Унаслідок цих залпів тридцять захисників вийшли зі своїх укріплень із білим прапором у руках.
(третім ешелоном були моторизовані підрозділи, які висадилися значно пізніше і далі в напрямку Кольвіля)