Секція Тейлора (рота B, 116-й полк) просувається вглиб від пляжу
пройти через В'єрвіль о 9-й ранку і розташуватися в Ормелі
Один із шести десантних підрозділів роти B/116 під командуванням лейтенанта Тейлора висадився між опорними пунктами WN 70 та WN 71. Його історія була викладена в деталях:
(уривки з книги С. Л. А. Маршалла «Battle at Best»)
Підрозділ висадився близько 7:15.
До моменту опускання апарелі десантного катера (LCA) ця ділянка пляжу — навпроти сектору «Гамель» (Hamel) біля точки «Пріст» (Priest) — не перебувала під інтенсивним вогнем.
Висадку не супроводжував мінометний обстріл.
Тейлор швидко провів свій підрозділ через пляж на вкритий галькою схил; втрати склали 4 вбитих і 2 поранених (від кулеметного вогню). За кілька метрів праворуч від себе Тейлор побачив тіла лейтенанта Гарольда Дональдсона та Еміля Вінклера.
Але він не став вагатися, повів своє відділення в стрій і рушив прямо вгору по схилу скелі в напрямку В'єрвіля, куди прибув близько 9:00.
Удача була на його боці.
За годину-дві бою він розгромив групу німців, не втративши жодної людини.
У селі було тихо, коли... Сержант Пірс приєднався до нього зі своїм відділенням ...що прибули з набагато східніших ділянок.
Пірс сказав йому:
«Вільямс отримав травму спини й не може рухатися».
Тейлор: «Тоді, здається, я став командиром роти»
Пірс сказав: «Мабуть, це все, що залишилося від роти».
Пірс був командиром;
усього їх було 28, разом із Тейлором.
(насправді, вцілілі бійці іншого підрозділу роти «B» на той момент уже вели бій разом із рейнджерами поблизу будинку Гамб’є, що знаходився по той бік спуску до В’єрвіля)
Тейлор: «Цього має вистачити.
За мною!»
І вони вирушили на південь від В’єрвіля, де був пункт збору 1-го батальйону. Було ще до 11:00; рота «C» 116-го полку та генерал Кота готувалися...у свою чергу входять у В’єрвільБіля дороги з Амеля (Hamel) до Пріста (Priest).
За 500 метрів від В'єрвіля, у південному напрямку, розташовувалася ферма Ормель — масивна кам'яна споруда, чиї поля були оточені живоплотами, що робило їх зручними для оборони. Для будь-кого ця ціль здавалася неприступною. І все ж його люди пішли за ним. нього.
Постріли зупинили їх за 100 метрів від ферми. Німці перебували за живоплотом, на півдорозі. Не втрачаючи впевненості, люди Тейлора припали до землі, відкрили гвинтівковий вогонь і закидали ворога гранатами, хоча відстань здавалася завеликою. Дивом одна з гранат влучила в каску німця, який сидів в окопі. Він підхопився з криком: «Kamerad! Kamerad!» («Товаришу! Товаришу!»). Після цього з-за живоплоту вийшли 24 німці, тримаючи руки на головах.
Тейлор відправив одного зі своїх стрільців відвести полонених на пляж.
Унаслідок короткого бою троє його бійців отримали поранення.
На фермі Тейлор захопив ще двох полонених — німецького лікаря та його медсестру.
Тейлор узяв із них «чесне слово» (відпустивши під чесне слово), доручивши їм піклуватися про трьох поранених, а сам повів своє відділення до першого перехрестя за фермою (перехрестя, де починалася дорога на Лув’єр).
У цей момент його дії були паралізовані раптовою появою трьох німецьких вантажівок із піхотою. Вони розгорнулися на полях з обох його флангів і почали охоплювати його кільцем.
Чисельна перевага — троє проти одного — була не на його користь.
Під час першої ж перестрілки, що тривала не більше двох хвилин, загинув стрілець, який лежав поруч із Тейлором, а автоматичну гвинтівку BAR вирвало з...
Люди Пірса.
Їх було всього 20, і вони не мали автоматичної зброї.
Тейлор крикнув: «Назад до ферми!» Ворог наблизився. Стрілянина з боку нападників посилювалася. Але в стінах були пробиті бійниці, які опівдні та в першій половині дня добре прислужилися американським стрільцям. Питання полягало в тому, чи вистачить боєприпасів у американців на довше, ніж у німців. Відповідь надійшла в другій половині дня, коли запаси почали вичерпуватися: прибули 15 рейнджерів, які приєдналися до вогню бійців Тейлора, після чого німці зникли.
З усіх американців, що вели наступ у районі В'єрвіля, Тейлор зі своєю групою просунулися найдалі на південь. Але Тейлору цього було замало. Пункт збору 1-го1-й Батальйон усе ще перебував за 1 км на захід, і він сказав іншим: «Нам час іти».
Тож він повів їх уперед, знову виконуючи роль провідника — 18 своїх стрільців і ще 15 рейнджерів, що йшли в колоні. Під час виходу з Ормеля один боєць загинув від кулі. Насувалася темрява. Вони готувалися до ночівлі. Майже діставшись до Лув'єра, вони просунулися приблизно на 1 км далі, ніж усі інші американські підрозділи, що висадилися на пляжі Омаха. Там до них приєднався зв'язковий із повідомленням, у якому містилося прохання, щоб залишки 1-ї1-й Батальйон зосередився за 700 метрів у напрямку до моря, ближче до В'єрвіля. Тейлору та його групі наказали повернутися назад, що вони й зробили перед настанням ночі.
Згодом, усе ще перебуваючи в стані шоку, сержант Прайс віддав належне Тейлору. Він сказав: «Ми не бачили в ньому жодних ознак страху. Дивлячись на нього, ми самі ставали справжніми чоловіками. Чи то в наступі, чи в бою — він керував нами. Ми йшли за ним; іншого вибору просто не було».
Десятки тисяч американців висадилися на пляжі «Омаха», але висоти були здобуті жменькою людей — таких, як Тейлор, — які того дня проявили себе з неймовірною силою духу. Завдяки їхнім сміливим ініціативам, відвазі та везінню, у різних точках узбережжя, вони врятували десантну операцію від цілковитої катастрофи.