Роти A та B 2-го батальйону рейнджерів (2nd Ranger Battalion) спільно із взводом роти D 116-го піхотного полку (116th Infantry Regiment) нейтралізували укріплений пункт WN70
Вище вілли Арделе, потім — вхід у В'єрвіль.
Після важкої висадки на східній ділянці пляжу «Дог Грін» (Dog Green) лише половині особового складу рот A та B 2-го батальйону рейнджерів вдалося дістатися до укриття біля берегової лінії близько 7:40 ранку (між вілли Гарделе та Робера Лебрека).
Уздовж пляжу було розкидано кілька танків, які вели вогонь по позиціях ворога; водночас бійці підрозділу «рейнджерів» не бачили інших військ і відчували себе на пляжі самотніми. Проте всього за 500 метрів ліворуч від них на берег висадився 5-й батальйон рейнджерів — на ділянку, вже переповнену штурмовою піхотою 116-го полку.
Щойно діставшись до вкритого галькою схилу, ці 60 бійців кинулися вздовж набережної й сховалися в чагарниках навколо зруйнованих вілл, що стояли вздовж пляжу.
Найзахідніша група, що складалася з 18 рейнджерів роти «B» 2-го батальйону рейнджерів (B/2Rgr), рушила праворуч. Тримаючись підніжжя схилу, вони просунулися на кілька сотень метрів у напрямку долини В'єрвіль, маючи намір, згідно з отриманими інструкціями, скористатися нею для подальшого руху. Під час просування вони потрапили під інтенсивний вогонь у місцевості на захід від вілли Арделе (Hardelay) і були змушені відступити назад.
Тим часом рейнджери роти A 2-го батальйону та решта бійців роти B того ж батальйону, перетнувши дорогу невеликими групами під командуванням унтер-офіцерів, просунулися далі за вілли й у кількох місцях піднялися на скелі.
У цей момент до них приєдналося окреме кулеметне відділення роти D 116-го полку під командуванням лейтенанта Морса.
Рейнджери та бійці групи «Волрус» (Walrus) домовилися рухатися далі разом, надаючи одне одному підтримку.
Три плаваючі танки (типу DD) надали їм значну допомогу в придушенні укріпленої позиції WN70, що знаходилася над ними.
Це свідчення лейтенанта Морса, записані лейтенантом Ші.
Лейтенант Верн Морс і його відділення важкого озброєння з роти D 116-го полку, які мали підтримувати роту C 116-го полку в глибині території, також вийшли не в тому місці.
Вони опинилися під опорним пунктом WN70.
Морс свідчив, що його люди перебували на захід від десантного судна LCI (LCI 91), яке було уражене ще до того, як його бійці встигли щось сказати.
Якщо бути точнішим, він зазначає, що праворуч від нього на березі застрягло інше десантне судно — і, на його думку, це був не LCI (ймовірно, LCA, що втратило хід посеред пляжу).
Щойно судно нахилилося, а апарель опустилася, Морс зі своїми людьми кинувся на берег.
Він не пам’ятає, чи була там дерев’яна стіна. У будь-якому разі, його підрозділ важкого озброєння одразу змістився трохи праворуч і дістався місця, схожого на перехід через асфальтовану доріжку, що тягнулася вздовж пляжу (можливо, вхід до вілли?).
Їм не довелося перейматися колючим дротом.
Його або зовсім не було, або ж він був знищений ракетами під час попереднього обстрілу.
Морс запам'ятав місце, де він разом зі своїми бійцями перетнув дорогу.
Там стояло кілька будинків, огороджених спереду стіною (основа висотою 60–90 см, поверх якої встановлено кілки та ґратчасту огорожу; загальна висота — близько 2 м). У стіні, на захід від її кута, був проїзд для транспорту (за цією ознакою ідентифікувати конкретне місце неможливо, оскільки більшість вілл на узбережжі мали подібні огорожі).
Коли його війська перетинали середину групи будинків, Морс зустрів лейтенанта рейнджерів (із рот A та B 2-го батальйону рейнджерів — 2nd Ranger Battalion)...
...кілька чоловіків навколо нього.
Поруч із ним були його рейнджери; він вказував їм, куди йти, щоб піднятися на скелю.
Лейтенант рейнджерів запитав Морса про його ціль. «Грюші (Gruchy); я мав підтримати роту C 116-го полку, яка теж мала туди дістатися», — відповів Морс.
«Ну, тепер ти мене підтримаєш, — усміхаючись, сказав рейнджер, — ми разом ідемо в Грюші».
Морс дав згоду й повернувся до своїх людей, щоб передати вказівки. (Він не був певен, але, здається, офіцера-рейнджера звали «Кінг»).
Лейтенант рейнджерів відправив п’ятьох бійців для забезпечення прикриття.
Їхнє завдання полягало в тому, щоб спершу дістатися гребеня, а потім прикривати решту колони, яка підніматиметься на плато.
Морс повідомляє, що за групою з 5 рейнджерів, на відстані 150–200 метрів, рухалася решта колони рейнджерів та її підрозділ. Через опір німецьких позицій на гребені (WN70) двоє рейнджерів загинули, ще двоє отримали поранення, а останній залишився біля гребеня.
Морс і лейтенант рейнджерів швидко обговорили ситуацію.
Вони дійшли згоди, що цю позицію слід атакувати.
Спочатку їхня ділянка дій була праворуч.
Вони зрозуміли, що висадилися занадто далеко на схід і що ця німецька позиція на висоті становить серйозну загрозу для безпеки бійців, які вже висадилися або мали висадитися нижче, на пляжі.
Змінивши напрямок праворуч, змішана група атакувала позиції та кулеметне гніздо, що були облаштовані й замасковані на гребені височини.
Важке озброєння залишили позаду, і група просувалася вперед, маючи при собі гвинтівки, автоматичні гвинтівки M1 та ручні гранати.
У короткому бою, що зав’язався після цього, 5 або 6 німців було вбито чи поранено, а близько 15 — захоплено в полон.
Морс описав ці позиції як окремі стрілецькі осередки, з’єднані неглибокими траншеями.
Там було щонайменше дві кулеметні точки та кілька заглиблених у землю укриттів.
Група обійшла позицію, атакувавши німців із тилу.
Морс розповідає, що вони вже встигли ліквідувати кількох німців, просто ведучи вогонь, коли один із рейнджерів гукнув до нього, просячи ручну гранату.
Рейнджер помітив, як німець забіг в укриття в кінці траншеї.
Морс передав йому гранату.
Той кинув її, після чого з укриття вийшов німець із піднятими вгору руками.
«Прикрий мене! — крикнув рейнджер лейтенанту. — Я його роззброю».
Морс тримав ситуацію під контролем. Коли рейнджер почав обходити німця, той раптово зупинився і вказав на щось позаду Морса.
Морс швидко обернувся і побачив двох німецьких солдатів, які стояли менш ніж за півтора метра від нього, піднявши руки вгору.
Вони щойно вибралися зі своїх індивідуальних окопів і тримали руки на головах.
Вони стверджували, що є іноземцями, яких примусово призвали до лав Вермахту.
Морс швидко роззброїв їх і відправив назад на схід, до решти полонених.
Морс мав намір рухатися далі на захід уздовж гребеня, але коли він наблизився до огорожі з колючого дроту, що перетинала його шлях, кулемет (розташований на східному краї опорного пункту WN70) заблокував йому прохід.
Він кілька разів намагався пролізти під дротом, але щоразу був змушений притискатися до землі, рятуючись від шквалу куль, що пролітали над головою.
«Щоразу, коли я рухав колючий дріт, намагаючись проповзти під цією клятою штукою, вони накривали мене чергою».
Зрештою він відступив, повзучи на схід.
Він вирішив спершу розібратися з полоненими.
Він не міг дозволити собі відправити когось зі своїх бійців у тил, і водночас йому потрібно було «позбутися» їх.
Незабаром після цього Морс уперше зустрівся з полковником Кенхемом.
За його словами, це сталося за 30–40 метрів на захід від групи сосен: він зустрів Кенхема, офіцера полкового штабу (S3) майора Томаса Гоуї, офіцера розвідки (S2) майора Есбері Джексона.
Джексон забрав у нього полонених, а Кенхем повідомив, що колона роти «C» 116-го полку вирушила до В'єрвіля.
Вони залишили свої позиції на скелі, повернулися до сосен і рушили слідом за колоною, що входила до В'єрвіля.
Питання в тому, чи досяг підготовчий артилерійський обстріл німецьких позицій на скелі. Більшість свідків зазначали, що видимих пошкоджень відкритих позицій майже не було, проте дехто з німців усе ж був заскочений зненацька й загинув від обстрілу. Зокрема, Морс помітив тіло німецького солдата. Той, мабуть, збирався викурити сигару: він сидів біля живоплоту, де й упав, а сигара так і залишилася в нього в губах. Також варто зауважити, що ніхто не згадував про 75-мм гармату; це, ймовірно, підтверджує, що на опорному пункті WN70 була лише стрілецька зброя та міномети.
З боку рейнджерів,
Зазначається, що двоє рейнджерів із роти «А» 2-го батальйону рейнджерів (Company A/2Rgr) дісталися вершини й виявили там мережу ворожих траншей із двома-трьома кулеметними гніздами, що були як на долоні — одразу за гребенем височини.
Через кілька хвилин до них приєдналися ще шестеро рейнджерів, і вони почали обстежувати траншеї.
У двох місцях зав’язалася стрілянина, коли німці вибралися зі своїх укриттів і спробували повернутися на вогневі позиції, але було вже надто пізно.
Передові групи рейнджерів перебували менш ніж за 20 метрів, а слідом за ними піднімалися інші невеликі підрозділи. Діючи групами по двоє-троє, вони зачищали ворожі позиції: захопили шістьох полонених і знищили значно більше ворожих солдатів. Серед нападників загинуло лише троє.
На вершину прибула рота B 2-го батальйону рейнджерів, яка поверталася після спроби просунутися до долини В'єрвіль уздовж підніжжя скелі.
Німецькі артилерійські спостерігачі, які підтримували зв'язок із тилом, о 08:46 повідомили: «Схоже, що опорний пункт WN 70 на північ від Сен-Лорана захоплено ворогом».
Потім підрозділи рот A та B 2-го батальйону Королівського полку Канади (2nd Battalion, The Royal Regiment of Canada) почали висунення у напрямку В'єрвіля Разом із підрозділом Морзе.
Ймовірно, вони прибули туди в проміжку між 9:00 та 10:00.
Морс не мав зв’язку з ротою C 116-го полку до входу у В’єрвіль.
А невдовзі після цього він уперше побачив генерала Коту.
Морса запитали, чи бачив він інші підрозділи 116-го полку перед входом у В'єрвіль.
Він пригадав, що бачив капітана Томаса Мерфі з 2-го батальйону 116-го полку саме перед тим, як той дістався шосе Сен-Лоран — В'єрвіль і повернув праворуч, у західному напрямку.
Капітан Мерфі зібрав розрізнені підрозділи свого батальйону, що висадилися неподалік, сформувавши з них імпровізований загін, і вирушив на пошуки решти свого батальйону.
(Від 2-го батальйону 116-го полку на ділянці «Дог-Вайт» (Dog White) висадилися лише 3 або 4 відділення рот F та H; невелика група з роти G, що висадилася біля Сен-Лорана, також приєдналася до них на «Дог-Вайт». Батальйон був сильно розсіяний у східному напрямку; дещо більша група під командуванням майора Бінгема перебувала між Ле-Мулен і Ле-Рюке).
Тим часом Морс шукав бійців 1-го батальйону 116-го полку, які вирушили до В'єрвіля. Він попросив Мерфі повідомити про його місцезнаходження, якщо той зустріне їх. Мерфі рушив східною дорогою, сподіваючись знайти там свій батальйон. Групи розділилися: Мерфі пішов на схід, а Морс — у бік В'єрвіля.