Після складної висадки, що відбулася близько 7:30 ранку у східній частині сектору «Дог Вайт» (поблизу нинішніх тенісних кортів Річарда), ліворуч від основного напрямку просування, лейтенант Вільям Б. Вільямс і 10 бійців роти «Б» 116-го піхотного полку зупинилися на піску, у заглибленні на схилі берега. Ще п’ятеро піхотинців потрапили під кулеметний вогонь, що прострілював пляж. Про долю ще шістьох, яких востаннє бачили, коли вони ховалися в заглибленні з водою, більше нічого не відомо.
У той час як Вільямс готував своїх людей до перетину дороги за схилом, прилетіли нові мінометні снаряди. Бійці розсіюються. Вільямс веде сімох уцілілих стежкою, що проходить через скелю над укріпленим пунктом у Сен-Лорані (Ле-Мулен). Він упізнає місцевість і розуміє, що це важливий об'єкт. Хутір Ле-Мулен контролює спуск у Сен-Лорані, звідки від пляжу вгору веде дорога.
Вільямс і його група із семи солдатів були першими американцями, які наблизилися до цього місця того ранку. Коли вони підійшли до краю гребеня, рухаючись поповзом у високій траві, по них відкрив вогонь кулемет із бетонного укріплення. Вільямс сказав іншим: «Залишайтеся тут, далі буде важко!» Вони притиснулися до землі, а він сам поповз уперед, уздовж невеликого яру. Залишившись непоміченим, він дістався точки за 20 метрів від кулеметної точки (розташованої трохи нижче, під кутом). Він кинув гранату, але перетримав її в руці — вона вибухнула в повітрі, просто перед вогневою точкою. Друга граната вдарилася об бетон і відскочила назад, у його бік. Уламки зачепили його плечі. Потім, коли він виходив із каземату, у нього полетіла німецька ручна граната й вибухнула за метр-два. Ще п’ять осколків пошматували його тіло. Він почав відповзати назад до своїх; дорогою в нього влучили кулеметні черги — у стегно й праву ногу.
Семеро піхотинців усе ще тут. Вільямс простягає свою карту й компас сержанту Френку М. Прайсу зі словами: «Тепер це ваше завдання. Повертайтеся до В'єрвіля». Прайс починає оглядати рани Вільямса, але той хитає головою і каже: «Ні, йдіть геть». Він влаштовується в ямі на схилі, залишається там увесь день, і врешті-решт отримує медичну допомогу вже перед північчю.
Залишивши Вільямса, Прайс насамперед передав карту й компас (символи командування) сержанту Вільяму Пірсу — військовослужбовцю, чиїм старшинством лейтенант до того знехтував. Вони по черзі долають заглиблення в рельєфі й трохи далі виходять до яру; на протилежному боці вони відкривають вогонь по першій живій огорожі, а коли намагаються знайти прохід, у відповідь знову лунають постріли. За другою огорожею, на відстані не більше 30 метрів, засіли 7 німців, озброєних 5 гвинтівками та 2 гранатометами. Маючи приблизно рівні сили, обидві групи ведуть бій майже годину — судячи з усього, ніхто не постраждав. Зрештою, Пірс підповзає збоку вздовж канави й знищує німців із ручного кулемета BAR.
Для Пірса та його друзів це перший бойовий досвід. Успіх п’янить. Вони йдуть дорогою до В'єрвіля з високо піднятими головами, зовсім не дбаючи про обережність. Вони можуть дістатися туди близько 10:00, але, на щастя, село вже міцно утримується Лейтенант Волтер Тейлор (також із роти «B» 116-го полку) А також 20 вцілілих із його групи плавзасобів.
