Переклад французького тексту, збереженого у фонді. Оригінальні тексти Пайла англійською мовою доступні в архіві Indiana University.
Я йшов уздовж цього довгого узбережжя, свідок нашого вторгнення. Був погожий день для прогулянки берегом моря. На пляжі спали люди, поруч з іншими, які спали назавжди. Інші плавали у воді, але вони не знали, що перебувають у воді; вони були мертві. Вражала ця величезна кількість уламків. Тут були затоплені, наполовину перекинуті вантажівки й перекинуті десантні судна. Тут були всілякі машини, перетворені на брухт; танки, які щойно дісталися пляжу, коли їх рознесло на шматки. Обгорілі джипи тьмяного сірого кольору, човни, нагромаджені один на одного, з продавленими корпусами. У воді плавали порожні плоти, ящики з пайками й загадкові апельсини.
Але були й інші уламки, більш людські. Це була довга тонка смуга завдовжки кілька миль, схожа на лінію водоростей, залишену припливом. Це було особисте спорядження солдатів, розкидане тут. Спорядження, яке тим, хто бився й загинув під час висадки, більше ніколи не знадобиться.
Тут були сумки, шкарпетки, крем для взуття, набори для шиття, записники й листи. Тут були зубні щітки, бритви й сімейні світлини, з яких до нас із піску здіймалися нерухомі погляди. Тут були гаманці, металеві дзеркальця, штани й покинуті закривавлені черевики. Тут були лопати зі зламаними держаками, потрощені на місиво переносні радіостанції й погнуті, непридатні міношукачі. Тут були розірвані револьверні пояси, брезентові відра, індивідуальні перев’язувальні пакети й купи рятувальних поясів, усе впереміш.
Я підняв кишенькову Біблію; всередині було написане ім’я солдата. Я проніс її пів милі, а потім поклав на пляжі. Я не знаю, чому підняв її й чому знову поклав на землю.
Солдати носять із собою дивні речі. Під час кожного вторгнення завжди є солдат, який висаджується о годині «Ч» з банджо через плече. Найіронічнішим предметом серед усіх цих розкиданих речей була тенісна ракетка, яку якийсь солдат узяв із собою. Вона самотньо лежала на піску, закріплена у пресі, без жодної порваної струни.
Найчастіше серед цих уламків траплялися сигарети й поштовий папір. Чоловіки мали намір багато писати у Франції. Листи, які тепер ніколи не будуть написані й які заповнили б усі ці покинуті чисті сторінки.
Сильні, вихрові припливи й відпливи на нормандському узбережжі змінювали обриси пляжу, коли вода прибувала або спадала. Вони забирали тіла солдатів у море, а згодом повертали їх. Вони вкривали піском тіла героїв і за своєю примхою знову їх оголювали.
Важко просуваючись мокрим піском, я обійшов те, що здалося мені двома дерев’яними уламками, які стирчали з піску. Але це були не уламки. Це були дві ступні солдата. Він був майже повністю вкритий піском; назовні виступали лише ступні. Носки його черевиків вказували на землю, побачити яку він прийшов із такої далечіні й яку бачив так недовго.