(подробиці) Лейтенант Едлін із роти «А» 2-го полку рейнджерів (2Rgr) у десантному катері (LCA) під час навчань в Англії
Історія лейтенанта Едліна з роти «А» 2-го полку рейнджерів (2nd Ranger Battalion)
поранений під час висадки в секторі «Дог Грін» (Dog Green)
Деякі десантні катери (LCA) рейнджерів попрямували на схід від сектору «Дог Грін» (Dog Green) і потрапили під інтенсивний вогонь. Човен Боба Едліна, командира секції роти «А» 2-го батальйону рейнджерів, наскочив на піщану мілину.
«Я подивився через апарель: ми були щонайменше за 70 метрів від берега, а сподівалися висадитися «сухими». Я сказав командиру: «Спробуй підійти ближче». Він відгукнувся, що не може. Хоча британський моряк був хоробрим, він не міг зрушити з мілини. Я наказав йому опустити апарель, інакше нас би там убили.
«Нас вчили не виходити прямо перед апареллю (рампою), оскільки хвиля могла штовхнути човен, і вас би розчавило. Тому ми виходили з боків апарелі. Я подивився праворуч і побачив поруч човен роти B (2-го батальйону); у його апарель влучила міна або снаряд. Там був лейтенант Боб Фіцсіммонс — мій друг. Я подумав, що це кінець для половини роти B».
«Було холодно, справді холодно, хоча стояв червень. Температура води становила 45–50°F (7–10°C). Коли я увійшов у воду, вона сягнула мені до плечей, а навколо я бачив людей, які тонули. Я намагався підтримати двох із них, але моїм завданням було рухатися вперед і атакувати гармати». Там були тіла піхотинців 116-го [полку]ème плавали всюди. Вони опинилися обличчям до води, а на спинах у них усе ще були закріплені пакунки. Вони надули свої рятувальні жилети. На щастя, більшість рейнджерів цього не зробили — інакше вони теж потонули б.
«Я побіг, тримаючи зброю перед собою. Я перетнув увесь пляж, намагаючись дістатися до берегової лінії. Переді мною були підрозділи 116-го [полку]...»ème Вони притиснулися до землі й розпласталися за пляжними перешкодами. До набережної стіни вони так і не дісталися. Я кричав їм: «Піднімайтеся і вперед!», але вони не рухалися — були приголомшені й цілковито виснажені. Часу займатися ними не було.
«Я просувався далі пляжем. Усюди були перешкоди. Авіація повністю промахнулася повз цілі. Не було жодних вирв від бомб, де можна було б сховатися. Міни не здетонували. Ніщо із запланованого тут не спрацювало. Я зрозумів, що В'єрвіль перетвориться на пекло — так воно й сталося».
«Коли я був за 20 метрів від стіни, в мене, ймовірно, влучила снайперська куля. Вона розірвала й потрощила мою праву ногу. Я подумав: ну що ж, отримаю медаль за поранення. Я впав, і відчуття було таке, ніби в ногу встромили розпечене залізо. Моя гвинтівка відлетіла метрів на три вперед. Я підповз до неї, спробував підвестися на лівій нозі — і тут пролунав ще один постріл, гадаю, з кулемета; він розтрощив мені ліву ногу, і я впав назад».
«Я присів на кілька секунд, подивився вперед і побачив кількох рейнджерів, що лежали на землі. Одним із них був Бутч Бладорн із Вісконсину. Я крикнув: "Вставай і біжи!" Бутч, високий і міцний чоловік, лише озирнувся: "Не можу". Я випростався і підповз до нього. Хотів струснути його і забрати з пляжу. Він лежав на животі, обличчям у піску. Тоді я побачив, як із його спини тече кров. Зрозумів, що в нього влучили спереду, куля вийшла через спину, і він повністю втратив здатність рухатися. Пошкодував, що накричав на нього, але зупинитися й допомогти йому не мав часу. Подумав: це кінець. На щастя, це було не так. Згодом він став фермером у Вісконсині».
«Коли я рушив уперед, то спіткнувся. Коли отримуєш поранення, ноги починають тверднути — не одразу, а поступово. Біль був невимовним. Я впав на руки й коліна й спробував поповзти вперед. Подолав кілька метрів, а потім знепритомнів на кілька хвилин. Коли прийшов до тями, побачив сержанта Білла Крауса. Він був біля стіни. Побачивши, в якому я стані, він підповз назад — під вогнем гвинтівок і мінометів — і витягнув мене з-під стіни.
«Клаус теж був поранений у ногу. Санітар зробив йому ін'єкцію морфіну — те саме він зробив і мені. Мій психічний стан був таким, що я попросив його вколоти прямо в ліву ногу — туди, де боліло найбільше. Він нагадав мені, що морфін подіє на ногу, навіть якщо ввести його в сідницю або руку. Я попросив зробити другий укол, оскільки в мене була поранена й інша нога, але він відмовився».
«Під стіною зібралося кілька рейнджерів: сержант Вільям Кортні, солдати Вільям Дреер, Гарфілд Рей, Габбі Гарт і сержант Чарльз Берг». Я крикнув їм: «Ви повинні забратися звідси! Піднімайтеся і йдіть у атаку!» Вони одразу ж пішли.
«Я поглянув на вершину кручі й подумав: з такою ногою я не зможу йти. Де інші? Вони пішли? І тут я почув, як Дреер кричить: "Піднімайтеся нагору, ці траншеї порожні", — а потім унизу пролунала стрілянина. Я подумав: "Боже мій, я ж не можу йти!" Я почув чергу з американського пістолета-кулемета, а потім крик Кутні: "Дреере, тепер вони порожні".»
«Усе ще було чути стрілянину з німецької стрілецької зброї та вибухи німецьких гранат. Я почув, як Вітні крикнув: "Прикрий мене!". Почув, як Гарфілд Рей говорив про свій кулемет BAR. Потім настала тиша».
«Отже, де ж 5-та...»ème Рейнджер? Я не міг ні йти, ні повзти, тягнучи щось за собою. Я поповз назад до пляжу. Там я побачив бійців 5-го батальйону.ème У диму від десантного судна (LCI), що палало після влучання артилерійського снаряда, полковник Шнайдер — спираючись на свій досвід служби в рейнджерах в Африці, на Сицилії та в Анціо — використав цей дим як завісу. Він повернувся назад і врятував бійців 5-го батальйону рейнджерів.ème Батальйон.
«Мій багаторічний вишкіл підказував: слід очікувати контратаки. Я зібрав поранених біля стіни й наказав їм озброїтися всім, чим тільки можна. Я попередив: якщо німці повернуться, нас або візьмуть у полон, або ми загинемо тут, на пляжі, — але принаймні зможемо забрати ворогів із собою. Звучить дивно, але там, обличчям до скелі, стояли 10 чи 15 рейнджерів і молилися, щоб сержант Вайт, Кортні, Дреер та бійці 5-ї [роти]...»ème Рейнджери досягли успіху. Наш бій міг вважатися завершеним лише за умови, що німці не перейдуть у контратаку.
«Я подивився в бік моря. Нічого. Жодного підкріплення. Я подумав, що висадку скасували. Незабаром ми або загинемо, або потрапимо в полон. Усі відступили й покинули нас. Зрештою, ми спробували...» Один чоловік нахилився і сказав, що він — полковник 29-ї дивізії.ème. Він розповів нам ...розслабитися, і все буде гаразд. Роти D, E та F перебували на Пуенті (Pointe). Гармати було знищено. Роти A та B 2-го батальйону рейнджерів (2nd Ranger Battalion), а також 5-й батальйон рейнджерів (5th Ranger Battalion) знаходилися всередині. 29-та...ème і 1епоха Дивізії залишали пляжі.
«Той полковник подивився на мене й каже: "Ви виконали своє завдання". А я запитую: "Як саме? Тим, що змусив німців витратити дві кулі на мої ноги?" Попри біль, я сподівався вже наступного дня повернутися до свого підрозділу». «Мені знову вкололи морфій».