Лист від Фернана Летерр'є (Fernand LETERRIER) до пана POIVRE
(передано паном Пуавром нашим родинам у Парижі, 1-го1-й Липень 1944 року, під час весілля Франсуа та Ніколь)
КАН, 23 червня 1944 р.
Шановний пане
Гадаю, ви, як і я, з 6 червня не маєте жодного зв'язку з В'єрвілем.
Я щойно отримав — опосередковано й у досить несподіваний спосіб — звістки з нашої бідолашної країни.
Якщо вони невтішні, поспішаю повідомити вас про це, припускаючи, що вам не терпиться дізнатися, що сталося.
Перш ніж розпочати розповідь, назву своє джерело: пан Арістід Лефальконьє, фермер із Де-Жюмо, а також його 23-річний син Поль.
Їхнє господарство розташоване за 4–5 кілометрів від В'єрвіля;
Лефальконьє — люди надійні, я знаю їх уже давно.
Три дні тому в «Двох близнюках» (Two Twins) ми отримали настільки хибну інформацію про ситуацію на фронті, що у вівторок вранці пан Лефоконьє вирушив до Кана на своєму автомобілі «Сімка». Американський офіцер, який зупинився у їхніх сусідів, запевнив їх, що Кан уже захоплено, а дорога вільна. Вони без жодних перешкод дісталися до Байо, проїхали крізь місто, не зупиняючись. Дорогою їм майже ніхто не траплявся. Але коли вони наблизилися до Кана на відстань 6 км, німецький вартовий зупинив їх і відвів до свого офіцера. Прохання дозволити розвернутися були марними — їм дозволили лише продовжити шлях до Кана. Я випадково зустрів їх у лікарні «Бон-Совер» (Good Saviour), де знайшли притулок міська медична служба та багато сімей, що залишилися без даху над головою — загалом від 4 до 5 тисяч осіб. Мені часто доводиться бувати там, оскільки з початку бомбардувань я беру участь у роботі служби цивільної оборони.
У неділю, 18 червня, Поль Лефоконьє відвідав В'єрвіль. Те, що він розповів мені, він бачив на власні очі або чув від самих місцевих жителів.
Висадка відбулася у вівторок, 6 червня, близько 9-ї ранку в районах В'єрвіль, Сен-Лоран і Кольвіль. У ній брали участь танки та напівплавучі вантажівки, яким довелося покинути свої баржі, коли глибина води становила близько метра.
Вони піднялися через скелю під «стелею» з літаків. Міни, ймовірно, завдали певної шкоди на початковому етапі, але відносно невеликої. Основні бойові дії розгорнулися вже в глибині території. До того ж, я не знаю всіх подробиць, тому зосередився на негативних наслідках: військових втратах — загалом близько двох тисяч загиблих. Серед цивільного населення — 4 загиблих: пан Жюльєн Елі, маленька донька пекарки Жаклін Леру, а також її родичка Полін X., відома на прізвисько «Бубуль». Що ж до 4èmeЯ не знав, хто він такий. Поль Лефоконьє (Paul Lefauconnier) не знав цих людей — можливо, він усе ж помилився. Тому надаю цю інформацію з певними застереженнями. Матеріальні збитки, ймовірно, значні, але мені відомі лише основні з них — ті, що стосуються нас безпосередньо.
Оскільки на дзвіниці встановили кулемет, її безжально зруйнували — тепер від неї залишилися лише спогади. Сама церква, ймовірно, теж сильно постраждала.
Цей об'єкт був зруйнований снарядами німецького військово-морського підрозділу, що відповідав за охорону перехрестя та базувався у Форміні (Formigny).
Маєток родини Ігуф (Ygouf) — гадаю, лише сам будинок — був спалений окупантами перед їхнім відступом; так само, як і ваш бідолашний маєток Тан.
Будинок Луї був спалений американцями, щоб вибити звідти німців. Інші будівлі в Ормелі вціліли.
Замок В'єрвіль залишився неушкодженим.
Будинок моїх батьків, імовірно, зазнав лише незначних пошкоджень.
Крім того, мій брат, як повідомляється, втратив коня, а також 15 або 30 корів — вони або загинули, або зникли.
Руйнування величезні, але я все ж радий знати, що він і мої батьки в безпеці.
Бій за В'єрвіль тривав майже цілий день, тоді як у Форміні опір був незначним. Натомість у Трев'єрі бої були надзвичайно запеклими: я не можу точно сказати, якими були матеріальні руйнування. Знаю лише, що будинок мого друга, лікаря Шапрона, та дім його сусіда, пана Фьотрі, майже повністю зруйновані. Це все, що мені відомо. Крім того, є 17 жертв серед цивільного населення; серед них — ветеринар пан Анселен (це єдине ім'я, яке мені повідомили). Отже, я можу бути спокійним за долю подружжя Пом'є, оскільки їхнє прізвище було першим, що я почув.
Маріус Шапрон, якого спочатку вважали загиблим, на щастя, залишився живим і врятував свою сім'ю.
У Лонгвілі родина Бабер не постраждала. У неділю, 18 червня, панна Март Бабер мала бути у В'єрвілі разом із Полем Лефоконньє, щоб спостерігати за висадкою десанту.
Гадаю, у Ла-Камб (La Cambe) був запеклий опір. З того ж джерела мені відомо, що в будинку пана Анрі Леневьо (Henri Leneveu) — того самого, куди ви ходили з татом — точився бій із застосуванням гранат.
Між Ла-Камб і Осмарвілем, у Кардонвілі, на великій фермі... У будинку розгорівся запеклий ближній бій — на очах у фермерів, які не встигли нічого зрозуміти чи підготуватися і були змушені ховатися під кухонним столом. Після бою в цій кімнаті знайшли п’ять-шість тіл загиблих, а на подвір’ї ферми — ще сотню.
У Мезені — 23 загиблих цивільних. В Ізіньї — 26 жертв серед мирного населення; околиці міста не постраждали, але центр, очевидно, зазнав авіаударів і, як повідомляється, сильно зруйнований. Маю надію, що наші друзі, родина Булан, вціліли.
Щодо подальших подій, у напрямку до Ла-Маншу, мені відомо лише те, що в Сент-Марі-дю-Мон відбулася висадка десанту.
Щодо Байо: відомо лише, що війська висадилися в Порт-ан-Бессені (який зазнав значних руйнувань), а також у Вері та Арроманші. Байо було захоплено без бою; невелика кількість німецьких військ відступила до Сюллі, де в замку зав’язався бій, у результаті якого замок був повністю зруйнований.
Щодо Мосля — мені нічого не відомо. Пан Лефоконьє вважає, що там нічого не було, але я не цілком упевнений.
Сподіваюся, що скоро все владнається, оскільки все вказує на те, що незабаром шлях для мене буде вільним.
Британські війська обійшли місто з південного заходу та південного сходу, взявши його в небезпечне кільце. Отже, можна вважати, що битва за Кан фактично завершена, хоча початковий намір окупантів полягав у тому, щоб обороняти місто будинок за будинком — до останнього.
Повітряна атака на Кан тривала, так би мовити, лише два дні, але її наслідки були вкрай тяжкими.
Місто зруйноване на три чверті — і це сталося не стільки через бомбардування (хоча вони й були потужними), скільки через пожежі, що спалахнули в центрі міста протягом перших двох тижнів облоги.
Найболісніше було спостерігати за руйнуванням багатьох кварталів і витворів мистецтва, не маючи змоги хоч якось втрутитися. Пожежні насоси справді не працювали протягом кількох днів — навіть понад тиждень — з різних причин: одні залишилися в Руані, інші були знищені або пошкоджені ще під час перших бомбардувань; до того ж бракувало води, не вистачало труб для її подачі до Орна, потім закінчилося пальне, не вистачало пожежників, а також бракувало динаміту та дозволу на його використання.
Наразі ми живемо у відносному спокої — але це спокій, який нікому не до вподоби. Усі одностайно прагнуть завершення бойових дій, навіть ціною нових жертв, хоча із забезпеченням продовольством на даний момент проблем немає.
Гадаю, паризькі газети добряче перебільшили факти. Писали, ніби на вулицях лежать трупи — зокрема, у церкві Святого Іоанна, — і що їх поїдають собаки!! тощо. тощо