Станом на 7 червня німці все ще перебували в лісі біля замку В'єрвіль; до того ж, усюди діяли поодинокі снайпери. Ось розповідь про сутичку на дорозі («Полювання серед ясенів»), що проходить між маєтком Тан і замком В'єрвіль.
Взвод із близько десяти американців рушив стежкою «Полювання на попіл» (The Ash Hunt), що пролягала між двома високими стінами — від церкви на заході в напрямку лісу біля замку. Вони йшли один за одним (ланцюжком). У кінці шляху дорогу перегороджувала огорожа лісу, в якій був прохід (там, де зараз у стіні є двері). Позаду них зачаїлися німці, чекаючи, поки американці вийдуть на відкриту ділянку, щоб відкрити вогонь з автоматичної зброї. Американці опинилися в пастці, не маючи змоги сховатися: уздовж високих стін, що обмежували поля «Бріксарт» (Bricsart) і «Маєток Тан» (Manor of Than), не було жодних ровів. Усіх їх було застрелено, окрім останнього в ланцюжку — той впав на живіт, скориставшись тим, що стежка була трохи випуклою посередині (мала форму «спини осла»). Щойно він спробував рухатися, по ньому відкрили вогонь, але влучили лише в його рюкзак.
Пізніше (у другій половині дня?) американці знову спробували прорватися. Залучити танки їм не вдалося. Вони знову рушили вздовж стіни маєтку Тхана, але цього разу — з боку парку. Так вони наблизилися до лісу, що належав до маєтку, перестрибнули через високий мур, який обмежує парк із заходу, і вийшли на зворотний відрізок стежки «Шасс-о-Френ» (Chasse au Frêne). Потім вони вступили в бій із німцями, які перебували в лісі, перебравшись через лісовий мур і пройшовши крізь ворота, що вели до лісу з південного боку. У ході запеклого бою із застосуванням гранат і кулеметів американці зазнали додаткових втрат (8 осіб?), а група з 7 німців, що перебувала в лісі, була знищена.
Згодом (8 червня?) місцева жителька (пані Жанна Колібьоф) пройшла через ліс від замку й побачила в південно-східному куті багато трупів, зокрема німця, що лежав поперек заднього входу до лісу.
Через кілька років дерева в цьому південно-східному куті довелося зрубати; виявилося, що вони постраждали від уламків снарядів і куль значно сильніше, ніж інші дерева в лісі.
Ось вірш, написаний Жан-Полем Озерманном, присвячений цій битві:
У невеликому ліску, за моїм будинком,
Ранок 7 червня 1944 року,
Усього за 300 метрів від пляжу Омаха (Omaha Beach).
...який отримав прізвисько «кривавий», оскільки напередодні під час висадки там за пів години загинуло 3000 американських солдатів.
«7 солдатів німецької армії чекали: їм було наказано обороняти...»
Отой невеличкий лісок, що за моїм будинком.
Того ж ранку, 7 червня 1944 року, 8 солдатів американської армії, щойно висадившись, отримали наказ захопити...
Отой невеличкий лісок, що за моїм будинком.
Перша атака була короткою:
Жоден із німецьких солдатів не загинув і навіть не був поранений.
Але в живих залишився лише один американський солдат.
Саме він розповів мені всю історію про...
Отой невеличкий лісок, що за моїм будинком.
На початку другої половини дня американські солдати повернулися — вже у значно більшій кількості.
Бій був запеклим, жахливим, нещадним: спочатку в хід ішли гранати й гвинтівки, потім багнети, а зрештою — рукопашна сутичка.
Кожен із них не поступався своєму супротивнику в хоробрості та самовідданості.
Ще дев’ятеро американських солдатів були вбиті або поранені.
Усі 7 німецьких солдатів були вбиті. Ніхто з них не здався.
Саме так 23 солдати віддали свої життя, виконуючи свій обов’язок...
За той невеликий лісок, що позаду мого будинку.
Більшості з цих молодих чоловіків — як німців, так і американців — було лише 17–18 років.
Вони опинилися віч-на-віч на кілька митей свого короткого життя, щоб у безіменному героїзмі злитися з вічністю...
У невеликому ліску, за моїм будинком.
Оскільки іноді, навесні, коли там розквітають нарциси — жовті, наче сонце на блакитному небі, або немов спокійна душа солдата в раю для хоробрих, — на деяких із цих польових квітів з’являються маленькі червоні цятки, схожі на краплі крові. І неможливо сказати, чия це кров — німецька чи американська, адже кров усіх солдатів одного кольору, і вона змішалася там, у землі...
Невеликий лісок за моїм будинком.
Проходячи повз це місце, я згадую тих 23 хлопців, а також 23 матерів, які так і не дочекалися повернення своїх синів, і наречених, у яких війна забрала коханих...
За трохи деревини — позаду мого будинку.
Прошу вас, брати і сестри, помоліться разом зі мною за них усіх — за ці 23 родини, об’єднані горем і скорботою, але водночас і справедливим почуттям гордості за... обов’язок, гідно виконаний їхнім сином...
У тому невеличкому ліску, за моїм будинком.
Запрошую вас: скажіть, що ви зі США чи з Німеччини, — і ми підемо разом, об’єднані як члени однієї християнської родини, щоб у мирі подякувати Богу й помолитися Йому...
У невеликому ліску, за моїм будинком.
Жан-Поль Гаузерманн
НЕВЕЛИКИЙ ЛІСОК ЗА МОЇМ БУДИНКОМ
7 червня 1944 року, рано-вранці, ледь за 300 ярдів від пляжу «Омаха» — який отримав прізвисько «кривавий пляж» через те, що напередодні під час спроби висадки там за 30 хвилин загинуло 3000 американських солдатів, — на позиціях чекали семеро німецьких військових: вони отримали наказ оборонятися.
Отой лісок за моїм будинком.
Того ж дня, рано-вранці, 8 американських солдатів, що щойно прибули...
...отримали наказ захопити...
Отой невеликий лісок за моїм будинком.
Перша атака була короткою,
жоден німецький солдат не був убитий і навіть не отримав поранення,
але всі американські солдати загинули, окрім одного:
саме він розповів мені цю історію
Про невеликий лісок за моїм будинком.
У другій половині дня американські солдати знову вийшли на передові позиції,
значно більше, ніж раніше.
Бій був запеклим, жахливим, моторошним, нещадним.
Усе почалося з гранат, потім — гармати, багнети,
...і зрештою все перейшло в рукопашний бій,
...кожен із супротивників — взірець мужності та самопожертви.
Загинуло ще дев’ятеро американських солдатів, незліченна кількість інших отримали поранення.
Жоден із німецьких солдатів не вижив, жоден не здався в полон.
Саме так 23 солдати віддали свої життя, виконуючи свій обов'язок.
Заради того маленького ліску позаду мого будинку.
Більшість із цих 23 молодих чоловіків — як німців, так і американців, —
Їм було 17 або 18 років;
на кілька митей свого короткого життя вони опинилися віч-на-віч, здійснивши акт безіменного героїзму, що залишиться у вічності.
У невеликому ліску за моїм будинком.
Іноді навесні, коли яскраво-жовті нарциси розквітають...
мов сонце в ясно-блакитному небі,
або ж такий безтурботний, як душа солдата в раю для хоробрих,
кілька польових квітів із червоними плямами, наче...
кров
Ніхто не може сказати, чия це кров — американська чи німецька, оскільки
Кров солдатів зливається в землі в єдиний колір.
Про невеликий лісок за моїм будинком
Щоразу, коли я йду тут, я згадую тих 23 хлопців,
але я також згадую їхніх матерів, які так і не дочекалися повернення своїх синів додому
та їхні кохані, у яких «Леді Війна» забрала їхніх обранців.
Для невеликого ліску за моїм будинком
Брати мої і сестри, помолімося за них усіх,
для цих 23 родин, об'єднаних скорботою та горем,
але цілком справедливо пишаються гідною службою своїх синів
У невеликому ліску за моїм будинком.
Запрошую вас — незалежно від того, чи приїхали ви зі Сполучених Штатів, чи з Німеччини
Зберімося разом, об’єднані в єдину християнську родину в мирі,
подякувати Богу й піднести свої молитви,
У невеликому ліску за моїм будинком.