Штурм скелі, захоплення В'єрвіля та крах берегової оборони, 07:30–13:00

Сектори «Дог Вайт» (DOG WHITE) та «Дог Ред» (DOG RED).
7:30 ранку

Близько 8:00 ранку, після прибуття другої хвилі, підрозділи штурмової піхоти розгорнулися вздовж 2-кілометрової ділянки узбережжя в районі В'єрвіля; деякі з них уже почали підніматися на скелю. Командна група 116-го полку підтримувала тісний зв'язок із найважливішими підрозділами.

Там також перебувало від 25 до 30 розрізнених танків і окремі підрозділи трьох інженерних батальйонів, які не мали ні бульдозерів, ні вибухівки. Артилерії не було.

На найбільш вразливій ділянці — перед потужними німецькими позиціями, що контролювали долину «D1» біля В’єрвіля (сектор «Дог Грін» / Dog Green), — не залишилося жодних боєздатних підрозділів, здатних продовжувати наступ. Втрати серед офіцерів та сержантів були настільки великими, що вцілілі бійці залишилися без командування.

Німецький вогонь усе ще був потужним, але поступово слабшав, а в центральному секторі став дуже обмеженим.

Оцінити потужність німецького вогню було важко... Американські війська знайшли укриття за схилом, вкритим галькою. Вони вже пізнали жахіття війни, а перед ними височів голий, часто оповитий димом стрімкий берег. Окрім вогню танків, вони могли розраховувати лише на власну зброю.
Висадку було призупинено. За наказом «начальника пляжу» (Beachmaster), будь-яке прибуття нових транспортних засобів, гармат та інженерної техніки було зупинено в період з 08:30 до 10:30.
Справді, умови для висадки техніки були найгіршими з можливих. Навіть якби напівгусеничні машини, джипи та вантажівки змогли подолати глибоку воду, прибій і вогонь противника, вони опинилися б на вузькій смузі піску, не маючи жодного проходу крізь непрохідний схил, вкритий галькою. Втрати техніки були величезними — це стосувалося всіх її видів, зокрема й інженерних машин, необхідних для розчищення пляжів. Вода й пісок вивели з ладу всю зброю, тому перше, що робили деякі підрозділи, відійшовши від схилу, — це розбирали, чистили та знову збирали свою зброю.

Хоча багато одиниць спеціального спорядження — наприклад, подовжені заряди для підриву дротяних загороджень («бангалорські торпеди»), боєприпаси та важке озброєння — були втрачені під час висадки бійців на глибокій воді, частину з них згодом вдалося повернути.

Втрати засобів радіозв’язку були особливо значними; багато радіостанцій вийшли з ладу через потрапляння води. Полковник Кенхем повідомляє, що більшість радіостанцій 116-го піхотного полку стали непридатними до використання. Очікувалося, що ці втрати суттєво знизять ефективність управління штурмовими підрозділами — як безпосередньо на пляжі, так і протягом усього дня.

На ділянці «Дог-Вайт» (Dog White) — переповненій людьми та менш захищеній місцевості — через інтенсивну висадку військ у період між 07:00 та 08:00 змішалися підрозділи кількох піхотних рот, сапери, екіпажі знищених десантних барж, групи коригування морського вогню (NPSC), а також особовий склад інших допоміжних частин. Ті, хто прибув сюди останніми, виявили, що знайти укриття біля схилу неможливо, тому їм довелося зайняти позиції позаду, на відкритому піску.

Безлад був неминучим; ситуацію ускладнювали відсутність зв'язку та розрізненість місць висадки командних груп. До того ж, навіть висадившись у найвдалішому місці, командна група могла контролювати лише невелику ділянку пляжу. Багатьом ізольованим підрозділам доводилося самостійно вирішувати питання організації та підтримання бойового духу. проблеми.

Безумовно, існувала й проблема з моральним духом. Ті, хто вижив під час перетину пляжу — більшість із яких пройшли своє «бойове хрещення», — стали свідками величезних втрат серед своїх товаришів. Видовище численних уламків техніки та суден підривало бойовий дух бійців, які спостерігали за цим, ховаючись на схилі, вкритому галькою. Тим часом приплив, що насувався, накривав тяжкопоранених, а хвилі, розбиваючись об пісок, виносили понівечені тіла на гальковий берег. Катастрофа продовжувала вражати й тих, хто висаджувався слідом, нагадуючи про нищівну силу ворожого вогню. За таких жахливих обставин було вкрай важко подолати моральні наслідки настільки тяжких втрат.
.
Приголомшені тим, що їм щойно довелося пережити, бійці сприйняли набережну стіну та схил як справжній порятунок. Хоча це не давало надійного захисту від мінометного чи артилерійського вогню, стіна все ж укривала від куль гвинтівок і кулеметів. Попереду, за смугами колючого дроту й мінними полями, простягалася рівна, цілком відкрита місцевість; а далі височіли голі круті скелі, де продовжували діяти укріплені ворожі позиції.

І все ж, майже всюди офіцери та солдати штурмували скелі. Вирішальним фактором стало командування. Висадка командної групи 116-го полку саме в тому місці, де перебували 700 піхотинців і рейнджерів (рота «C» 116-го полку та 5-й батальйон рейнджерів), виявилася дуже вдалою.

Утім, усюди прогрес залежав від окремих осіб — офіцерів або унтер-офіцерів, які надихали, підбадьорювали чи буквально вели своїх бійців уперед, часто самі очолюючи рух. Хтось мусив подати приклад, щоб люди рушили з місця. Це міг бути генерал, полковник, майор, капітан, лейтенант або унтер-офіцер.

Генерал Кота, навпаки, постійно перебував у гущі подій, підбадьорюючи бійців і особисто показуючи, як діяти в тій чи іншій ситуації. О 8:00 ранку, привівши групу до підніжжя скелі й ледь не потрапивши під мінометний обстріл, він особисто повів колону вгору до гребеня.

Штурмові підрозділи, що висадилися на берег, не залишилися притиснутими до землі за гальковим схилом — попри наявність убитих і поранених, втрату техніки, порушення управління та часто деморалізацію особового складу.
У кількох місцях на лінії фронту, між межами секторів Персея (Percaea) та Сен-Лоран, вони знайшли в собі мужність залишити укриття й рушити в бік скель.
Важливу роль відіграв випадок: деякі підрозділи натрапили на ділянки, де ворожа оборона була слабкою або прикритою димовою завісою. Сапери проробили проходи в колючому дроті, допомогли подолати мінні поля, а також взяли участь у бойових діях за межами пляжу вже як піхота.
Прорив здійснювали підрозділи чисельністю в роту або змішані групи з різних рот — іноді це були загони по 20–30 бійців, які навіть не підозрювали, що неподалік відбуваються інші атаки. Підйом на скелю часом ставав справою кожного окремого бійця.
На полі бою часто виникали ситуації «ізоляції»: підрозділи нерідко не бачили, що відбувається всього за кілька десятків метрів від них на відкритому пляжі.
Ніхто не кинувся вниз схилами. Усі просувалися обережно, крок за кроком, вишикувавшись у лінію — через побоювання мін.
Щойно ці розрізнені підрозділи починали підніматися вгору, вони виявляли, що потрапляють у захищену зону. Схили, заглиблення та ділянки з високою травою слугували їм укриттям. Німецькі траншеї, розташовані вище, були розраховані на ведення флангового вогню вздовж пляжу, а не на обстріл території безпосередньо під ними. Іноді ці позиції навіть були порожніми.
У деяких випадках ці підрозділи отримували безпосередня підтримка танковим вогнем і Есмінці, що підійшли на максимально близьку відстань...Однак повна відсутність радіозв’язку (усі радіостанції було втрачено або пошкоджено водою) зробила безпосередню підтримку радше винятком.
Висадка — Командна група 116-го полку Місце, де перебували 700 піхотинців і рейнджерів (рота «C» 116-го полку та 5-й батальйон рейнджерів), було дуже вдалим. Ця «командна група» разом із генералом Котою та полковником Кенхемом супроводжувала піхоту й опівдні розташувалася у В'єрвілі.

Слід виділити 3 зони прориву:
--- у Сектор «Чарлі» (Charlie)Близько 60 рішуче налаштованих бійців — рейнджерів та піхотинців — о 07:30 атакували з флангу й того ж ранку нейтралізували укріплений пункт WN73 (будинок Гамб'є).

--- у Сектор «Дог Грін» (Dog Green)Кілька невеликих груп рейнджерів та піхотинців швидко нейтралізували укріплений пункт WN 70 (над будинком Гарделе — Hardelay House), після чого стрімко просунулися через першу частину В'єрвіля.
--- у Сектор «Дог-Вайт» (Dog White)Просування 700 піхотинців, що розпочалося о 08:00, призвело до того, що ближче до полудня В'єрвіль було остаточно зайнято; це відрізало німецькі позиції від узбережжя.

--- Тим часом, Два інженерні батальйони (121-й і 147-й) мали діяти в секторах «Дог Вайт» (Dog White) і «Дог Грін» (Dog Green). ...були обмежені у своїх діях через розрізненість, втрати, а також відсутність бульдозерів і вибухівки аж до початку другої половини дня (прибуття в сектор «Дог Вайт» [Dog White] з 2-го або... 3 LCT). Ранок минув в обороні від німецького вогню, перегрупуванні сил, початку розмінування та зборі необхідних засобів для відкриття шляху до В'єрвіля.

Усі ці дії, що збіглися в часі (о 12:30) із потужним обстрілом із 356-мм гармат лінкора «Техас», призвели до того, що о 13:00 здалися гарнізони позицій, які контролювали спуск до В'єрвіля (WN71 та WN72). Їхні основні гармати були виведені з ладу ще в першій половині дня вогнем танків і есмінців ВМС США. Те саме стосувалося й гармат на позиції WN74 у Персе — їх знищили кораблі ВМС.

Вид із німецького бокуВ’єрвіль не був ефективно захищений з кількох причин:
---- Спочатку для оборони села В'єрвіль не було виділено окремої німецької роти; усі бойові підрозділи 11-ї роти 726-го полку перебували на узбережжі, на позиціях WN 70–73. Щоправда, з 5 червня їх було підсилено кількома десятками солдатів 914-го полку (з району Жюковіля).
Лейтенант Тейлор зі своїм відділенням (рота B 116-го полку) ще з 9:00 ранку без особливих зусиль витіснив із В'єрвіля тих небагатьох німців, що там залишалися. А згодом, прямуючи до Ормеля, він перекрив шлях німецьким підкріпленням, що рухалися з боку Форміні.

. — Доповідь, надіслана полковником Готом із 916-го піхотного полку (який сам прибув у середині ранку до Персеа), була обнадійливою. Він вважав, що американці заблоковані та знищені на пляжі В'єрвіль, а також відзначив, що висадка припинилася. Німецьке командування дізналося про втрату В'єрвіля лише пізно ввечері 6 червня.

--- — Отже, вранці 6 червня німецьке командування вважало, що ситуація у В'єрвілі (Vierville) під контролем. Натомість наявні резерви вони направили до Сен-Лорана (St-Laurent) і Кольвіля (Colleville) — сіл, які зазнали атак з боку американських підрозділів, що просочилися вглиб оборони. Ці села від самого початку обороняли дві роти, які вже там дислокувалися; крім того, ще три роти перебували в опорних пунктах (WN — Widerstandsnest) на узбережжі: у Сен-Лорані, Ле-Рюке (Le Ruquet) та Кольвілі. Німців набагато більше турбував прорив британців на північ від Байо (Bayeux).

З американського боку... Штаби дивізії та армії, перебуваючи в морі, майже нічого не знали про реальний стан справ, і протягом усього ранку їх охоплювала дедалі більша тривога. З 13:00 почали надходити численніші новини, які дещо заспокоїли ситуацію.