Між В'єрвілем (Vierville) та У Сен-Лорані о 9:00 ранку, після того як піхота та рейнджери вирушили в напрямку скель, на пляжі залишилися лише сапери (без важкої техніки), вцілілі танки 743-го батальйону, а також кілька погано захищених і неналежним чином оснащених медичних пунктів. Звісно, там також були поодинокі вцілілі, а також загиблі й поранені з тих піхотних підрозділів, що були розбиті в районі В'єрвіля в період між 06:30 та 08:00.
Два інженерні батальйони — 121-й інженерний батальйон і 147-й інженерний батальйон забезпечення висадки на узбережжі (Beach Engineer Battalion), — які відповідали за ділянки пляжу «Дог Грін» (Dog Green) і «Дог Вайт» (Dog White), а також за спуск біля В’єрвіля, виявилися розсіяними на кілька кілометрів невеликими ізольованими групами, часто далеко за межами визначених їм зон. Вони зазнали значних втрат в особовому складі та техніці. Деякі невеликі групи зі складу 121-го батальйону просувалися слідом за штурмовою піхотою до скель і далі — до В’єрвіля.
Сапер, який рухався слідом за піхотою на вершині скелі:
Сержант Дебс Г. Пітер зі 121-го батальйону
Інженерні війська (висадилися в секторі «Дог-Вайт» [Dog White] з десантних суден LCI 91 або LCI 92):
«На піску, між нами та схилом, вкритим галькою, стояла бойова машина. Ми підійшли до неї й присіли позаду. Але раптом у танк влучив снаряд. Уламки поцілили в капітана Бейнбріджа (з іншого підрозділу), пошматувавши йому обличчя. Виглядало кепсько — було багато крові. Мене теж поранило в груди — осколок розірвав плоть. Я запитав, чи серйозна в нього рана; він відповів: "Та так, подряпина", — але мені це здалося серйозним. Більше я його не бачив».
Я дістався кам’янистого схилу, де зустрів капітана Джона Макаллістера з мого підрозділу та майора Роберта Стюарта, нашого заступника командира.
Ми дійшли висновку, що мусимо звідси вибратися, якщо не хочемо загинути; майор Стюарт наказав мені рухатися далі.
Я знав, де розташовані міни, оскільки ретельно вивчив аерофотознімки та наявну інформацію.
Тож я сказав: «Йдемо».
Ми вискочили на дорогу, перетнули її, пірнули в кювет, вийшли на стежку, а потім — на схил скелі. Він був досить крутим, але це було добре: ми опинилися поза зоною обстрілу кулеметів.
Ми продовжували рухатися гребенем скелі; попри нашу хорошу фізичну форму, ми задихалися. Артилерійський і мінометний вогонь підпалив траву, навколо було повно диму. Нам довелося надіти протигази. Майор наказав мені провести розвідку й з’ясувати, що знаходиться попереду. Кулеметний вогонь був жахливим; я йшов туди, відчуваючи сильний внутрішній опір. На щастя, трава була високою, до того ж там було багато чагарнику.
Я повз, притиснувшись до землі; коли я подолав близько 100 метрів, у мене влучила кулеметна черга — вона розірвала мій наплічник і пробила каску.
«Я спробував сховатися в невеликому заглибленні, глибиною близько 30 см; мені вдалося підняти гвинтівку й зарядити в неї гранату.
Я вистрілив у бік кулемета.
Граната вибухнула, після чого я швидко вибрався звідти й знайшов більшу вирву».
Але більшість саперів залишалися на пляжі:
Близько 8:30 ранку офіцер у секторі «Дог Вайт» (Dog White) помітив двох саперів, які з великими зусиллями тягли пляжем — перед схилом, вкритим галькою, — важкий ящик із вибухівкою. Один із них зупинився перепочити, витер піт із чола й запитав: «Де ми?» «Нам треба підірвати дещо, що принесло з боку В'єрвіля». Вони забрали свій ящик і продовжили шлях до найнебезпечнішої ділянки пляжу.
Упродовж усього ранку ці групи залишалися сильно розпорошеними на ділянці між В'єрвілем і Рюке; вони просувалися повільно, перебуваючи під постійним обстрілом німців, у напрямку своєї головної цілі — В'єрвіля. Уздовж скель знову з'явилися поодинокі снайпери — навіть у тих місцях, де військам вдалося прорватися. Для зачистки скель було відправлено невеликі бойові патрулі. Один із них дістався опорного пункту WN70, розташованого над віллою Арделе (Hardelay), і виявив, що той зруйнований вогнем корабельної артилерії та майже покинутий. Проте тут, як і в інших місцях, мережа з'єднаних між собою довгих тунелів слугувала для ворога зручним укриттям, через що провести повну зачистку було неможливо. Вранці 6 червня ситуація на пляжі залишалася складною, проте поступово покращувалася.
Польова артилерія 352-ї піхотної дивізії вермахту, попри брак боєприпасів, час від часу вела турбуючий вогонь зі своїх позицій у глибині оборони; коригування здійснювали спостерігачі, які залишалися на ще діючих укріплених пунктах.
(подробиці) Тест площини WN71 на фоні кадастрової площини, підготовлений М. Харделеєм
(подробиці) 2 бункери WN72
З 09:00 В'єрвіль перебував під контролем 116-го піхотного полку та підрозділів «рейнджерів»; крім того, з боку скель підійшли сили в районі Амель-о-Претр (Hamel-au-Prêtre), що повністю ізолювало німців на скелястих висотах.
Опорний пункт WN70 (над віллою Арделе — villa Hardelay) був нейтралізований починаючи з 08:30 рейнджерами рот...
Підрозділи A та B/2-го батальйону, а також група з D/116-го полку.
Опорний пункт WN 73 («Гамбіан Хаус» / Gambian House) був нейтралізований у середині ранку бійцями роти «C» 2-го батальйону рейнджерів (C/2Ran Cie).
На опорному пункті WN74 (у районі Персе) дві 75-мм польові гармати були знищені вранці вогнем крейсера HMS Glasgow та есмінця USS McCook.
У опорних пунктах WN 71 та WN 72, що обороняли долину В'єрвіль, 88-мм та 50-мм протитанкові гармати, розміщені в бункерах В'єрвіля, завдали значних пошкоджень танкам, суднам і різноманітним транспортним засобам на пляжі.
Але в них або закінчилися боєприпаси, або їх змусили замовкнути танкові гармати, яких було дуже багато на пляжі біля В'єрвіля.
Близько 12:30 по позиціях WN 71 та WN 72 було відкрито інтенсивний вогонь з корабельної артилерії. Коригування здійснювали спостерігачі на березі, а підтримку забезпечували великокаліберні 356-мм гармати лінкора «Техас». Після перших чотирьох залпів (по чотири снаряди в кожному) есмінець «Маккук» передав на берег радіоповідомлення про те, що німці залишають бетонні укріплення, аби здатися в полон. У результаті сапери, що перебували на пляжі, взяли в полон 27 осіб.
Незабаром після припинення корабельного обстрілу, близько 13:00, генерал Кота у супроводі п’яти осіб (свого ад’ютанта лейтенанта Ші, радиста та трьох охоронців) спустився дорогою з боку В’єрвіля. Він пройшов крізь укріплення, перетнув протитанкову стіну через спеціально облаштований прохід і вийшов на пляж. У його бік було зроблено лише кілька пострілів зі стрілецької зброї; дорогою він узяв у полон п’ятьох солдатів, які ховалися в окремих окопах по краях долини.
Генерал Кота вперше зміг побачити, що сталося з першими хвилями десанту під В'єрвілем (Vierville) кількома годинами раніше. Єдиним піхотним підрозділом у цьому районі були виснажені вцілілі бійці роти «А» 116-го полку. Море все ще було бурхливим. Танки перебували далі на схід. Було доступно лише кілька саперів, але вони не мали ні спорядження, ні вибухівки.
Генерал продовжив шлях пішки вздовж прибережної дороги в напрямку Сен-Лорана, підбадьорюючи бійців інженерних військ — особливо тих, хто міг зібрати вибухівку та бульдозери, щоб розчистити дорогу в районі В’єрвіля.
На пляжі вже не було активних бойових дій з боку німців — лише хаотичний обстріл польовою артилерією та загроза з боку снайперів; останню проблему було неможливо повністю усунути через брак піхотних сил.
Свідчення лейтенанта Ші: «Кота (який на той момент повернувся на ділянку «Дог Вайт») звернувся до полковника Люціуса Чейза з 6-ї спеціальної інженерної бригади (до складу якої входив 147-й інженерний батальйон): «Чи можете ви підірвати протитанкову стіну біля цього виходу (D1, В'єрвіль)?» — «Ми зможемо це зробити, щойно піхота зачистить каземати навколо». Відповідь Коти: «Ми вже йдемо, вони більше не мають значення — вам просто треба діяти!»
Чейз відповів, що на місці немає вибухівки.
Кота вказав йому на бульдозер неподалік, на даху якого (над сидінням водія) було закріплено 20 ящиків із тротилом: «Використовуй їх!» — сказав він і рушив далі пішки на схід... Згодом він пройшов повз другий бульдозер, на якому також перевозили тротил. Кота підійшов до групи солдатів, що ховалися за стіною на узбережжі: «Хто керує цією машиною?»
«Ніхто не відповів — схоже, ніхто не знав; вони перезирнулися».
«Хтось уміє керувати цією чортовиною?»
«У відповідь — тиша. Там потрібна вибухівка; я піднімаюся туди — на тому стрімчаку лише кілька гвинтівок, ми їх зараз приберемо. Знайдеться сміливець, щоб приборкати цього "бика"?» Один боєць із групи відгукнувся, що піде туди. Кота ляснув його по спині й відправив: «Оце саме те, що треба!»
Згодом генерал шкодував, що не дізнався імені цього невідомого солдата.
Було близько 1:30.
Два інженерні батальйони, 121-й інженерний батальйон і...147-й інженерний батальйон (Beach Engineers Battalion) , після чого відкрили для транспортних засобів шлях від підйому до В'єрвіля.
Для цього знадобилося залучити щонайменше два бульдозери, завантажені вибухівкою, а також танк-бульдозер (який, судячи з усього, вже був на місці), що прибув із секторів «Дог Вайт» (Dog White) та «Дог Ред» (Dog Red).
Близько 15:00 було зруйновано протитанкову стіну; після роботи бульдозерів (зокрема, ймовірно, танка-бульдозера) о 18:00 дорогу було відкрито для руху.
Близько 21:00 на позиції вийшли 23 танки.
Наприкінці дня загалом близько 30 танків (із 51 наявного у 743-му танковому батальйоні) розташувалися табором поблизу В'єрвіля (Vierville).