Рота B 116-го піхотного полку розсіялася під час висадки
Рота «B» 116-го полку мала прибути о 07:00 на ділянку «Дог-Грін» (Dog Green), слідом за ротою «A» того ж полку.
Сім суден — британських десантних катерів (LCA) — прибули в потрібне місце, але, зіткнувшись із катастрофічною ситуацією в цьому секторі, розійшлися праворуч і ліворуч, висадивши десант на фронті майже 2 км навколо запланованої ділянки «Дог Грін» (Dog Green).
Три десантні баржі, що висадилися на ділянці «Дог Грін» (Dog Green), потрапили під той самий нищівний вогонь, який знищив роту A. Залишки особового складу цих підрозділів змішалися, намагаючись разом врятуватися.
Лише три секції з обох сторін відіграли важливу роль у подальших боях.
Рота «B» 116-го полку зіткнулася з численними труднощами ще під час наближення.
(уривки з книги С. Л. А. Маршалла «Battle at Best»)
«Море настільки бурхливе, що людям доводиться щосили працювати шоломами, аби втримати на плаву кожен із 6 десантних катерів (LCA). Зайняті цим, вони не помічають катастрофи, що спіткала роту «А» (Company A), аж поки майже не наближаються до берега. Побачене настільки жахливе, що вся флотилія охоплена страхом і втрачає стрій. Величезна хмара диму й пилу, що здійнялася від вогню мінометів і кулеметів, немов завіса приховує агонію роти «А». Попереду — лише низка тіл, що гойдаються на хвилях, кілька голів, що стирчать із води, і море, забарвлене в червоний колір крові. Цього для британських пілотів виявилося достатньо. Вони кричать: «Тут нічого робити.
Жодних орієнтирів.
Треба забиратися звідси!»
У човні командира роти капітан Етторе В. Заппакоста витягує свій пістолет «Кольт» 45-го калібру й заперечує: «Чорт забирай, продовжуйте вести цей човен уперед!».
Його хоробрість змушує підкорятися, але наказ усе одно залишається безглуздим. Наказ відправити човни роти «Б» у те саме пекло, де вже опинилася рота «А», не надавши їм жодної допомоги.
І так — тричі.
Під час наближення до берега поруч із човном Заппакости розірвалися мінометні снаряди, але не пошкодили його, давши тим, хто був усередині, ще кілька митей життя.
За 70 метрів від піску Заппакоста кричить: «Опускайте апарель!».
Вона падає — і починається шквал куль.
Заппакоста вистрибує з першого плавзасобу, дозволяє воді тягнути себе метрів десять (рівень води — по лікоть) і кричить: «Я поранений!». Він робить ще кілька хитких кроків. Санітар Томас Кенсер бачить, що той стікає кров’ю з плеча та стегна. Кенсер гукає: «Тримайся, я зараз буду!». Але капітан падає обличчям у хвилі, а вага спорядження та іншого вантажу притискає його до дна. Кенсер кидається до нього — і в ту ж мить гине. Лейтенант Том Даллас із роти «C», який супроводжував їх, стає третьою жертвою.ème...Він дістався берега. Але там кулеметна черга влучає йому в голову ще до того, як він встигає притиснутися до землі.
Боєць 1-го...епоха Рядовий Роберт Л. Сейлз, який несе радіостанцію SCR300 (разом із Заппакостою), — четвертий.ème Він залишає десантний катер (LCA), почекавши достатньо довго, щоб побачити загибель інших. Його п’ята чіпляється за край апарелі, і він опиняється у воді; він втрачає радіостанцію, але рятує собі життя. Кожен, хто намагається піти слідом за ним, гине або отримує поранення, не встигнувши дістатися піску. Сейлз — єдиний, хто дістається берега неушкодженим. Щоб подолати 200 метрів цього пляжу, йому знадобиться 2 години. Спочатку він присідає у воді, потім проповзає кілька кроків на животі й натрапляє на велику колоду, що плаває у воді. У цей момент над його головою вибухає мінометна міна, від чого він втрачає орієнтацію. Він хапається за колоду, щоб не знепритомніти; це зусилля, здається, трохи прояснює його свідомість. Потім він помічає бійця роти «А», який допомагає йому втриматися на колоді й за допомогою ножа звільняє його від рюкзака, черевиків та штурмового жилета.
Відчувши в собі більше сил, Сейлс повертається у воду і, використовуючи колоду як укриття, просувається до піску. До нього приєднується рядовий Мак Л. Сміт (рота B), який отримав три поранення в обличчя. Поруч із ним опиняється стрілець із роти A, поранений тричі в праву ногу. Разом вони рухаються вздовж колоди, яка зрештою досягає лінії припливу (близько 10:00). Там вони притискаються до землі й залишаються на місці ще багато годин після того, як вода відступила. Тіла загиблих із обох рот залишаються там, а потім їх забирає прибій. Коли повз них пропливає тіло, Сейлс і його товариші, не звертаючи уваги на постріли, виповзають зі свого укриття за колодою, щоб поглянути. Якщо хтось із них упізнає побратима, вони допомагають один одному витягнути його на пісок, туди, куди вода вже не дістає. Тіла невідомих загиблих залишаються в морі. Поки триває приплив, вони продовжують цю роботу. Пізніше з'являється санітар (особу якого встановити не вдалося), що йшов уздовж берега, і перев'язує рани Сміта. Сейлс, своєю чергою, бере на себе надання допомоги Кемперу. Усі троє залишаються за колодою до настання темряви. Більше ніщо не може повернути бійців із човнового відділення Заппакости.
Лише один із човнів роти B також намагається рухатися прямо в напрямку об'єктива. Незабаром інший човен наближається впритул. Невдовзі всі вони гинуть. Один британський пілот і 30 американських піхотинців. Там, де вони полягли, вже нікому розповісти, що сталося.
Перелякані екіпажі інших чотирьох човнів кинули швидкий погляд, інстинктивно відступили, а потім, помітивши прохід праворуч або ліворуч — подалі від уламків... Cie A. Діючи таким чином, вони відмовляються від виконання свого завдання, водночас надаючи перепочинок своїм пасажирам. Командири десантних суден сприймають це як полегшення на тлі такого відступу — проти якого, до речі, ніхто не заперечує.
Третій десантний катер під командуванням лейтенанта Лео А. Пенжено (Leo A. Pengenot) прямував до скелі Персе (Percée). Помітивши там невеликий затишний навіс біля підніжжя скелі, рульовий спрямував судно прямо туди. За 50 метрів від берега Пенжено вигукнув: «Опустити апарель!» Рульовий вчепився в трос і відмовлявся його відпускати. Старший сержант Оделл Л. Педжетт (Odell L. Pagett) накинувся на нього, придушив і повалив на палубу. Люди Педжетта опустили апарель і зістрибнули у воду. Вже за дві хвилини вода сягнула їм по шию, і вони щосили намагалися не потонути. Пенжено, який рухався швидко, опинився далеко попереду. Згодом до нього приєднався Педжетт, і разом вони дісталися сухого місця. Простір перед навісом був усіяний величезними кам’яними брилами. Здавалося, кулі лякали всіх навколо.
Пенжено і Педжет пірнають за один і той самий камінь. Потім вони озираються, але, охоплені жахом, бачать, що нікого більше немає. Густий дим наполовину приховав місцевість за кромкою води. Пенжено простогнав: «Боже мій, усе відділення загинуло». Педжетт кричить: «Гей, ви цілі?». З-за диму лунають голоси: «Куди ми йдемо?», «Спокійно!», «Дійдемо», «Звідки вогонь?», «Хтозна!». Люди продовжують рухатися, використовуючи воду як укриття. Вигуки Педжетта — перший сигнал, що попереду хтось є. Усі виходять на берег — вони на самому початку. Пенжено і Педжетт залишаються попереду, підбадьорюючи бійців. Педжетт продовжує кричати: «Ну ж бо, їй-богу, тут краще!». Проте під час перетину пляжу вони втрачають двох убитими та трьох пораненими.
Під скельним виступом відділення зустрічає групу рейнджерів (рота «C» 2-го батальйону рейнджерів) і приєднується до них на вершині стрімчака, на захід від будинку Гамб’є. Разом із ними вони продовжують бій.
Четвертому десантному судну роти «C», яке відхилилося праворуч, пощастило значно менше — воно зупинилося на меншій відстані від берега.
Сержант Роберт М. Кемпбелл, командир відділення, вистрибнув першим, щойно опустилася апарель.
Він потрапляє на глибоке місце, і вантаж із двох вибухових зарядів «Бангалор» тягне його на дно.
Тоді він скидає заряди, а також позбувається всього свого спорядження, щоб полегшити собі рух і підвищити шанси на порятунок.
Навколо нього лягають черги з кулеметів, і він знову на мить занурюється під воду.
Будучи досить вправним плавцем, він повертається в море і протягом двох годин пливе на відстані близько 200 метрів від берега.
Хоча він нічого не чув і не бачив про хід бою, він відчув, що висадка провалилася, а всі інші американці загинули, отримали поранення або потрапили в полон.
Відчуваючи, що його покинули, і охоплений відчаєм, він вирішує краще дістатися берега, ніж утопитися.
Крізь дим він швидко розрізняє спалахи пострілів.
Потім він підбирає шолом із тіла загиблого, повзе рачки до берегової лінії, де знаходить п’ятьох своїх бійців; двоє з них — неушкоджені.
Як і Кемпбелл, 1-й [батальйон]епоха Будішевський (Budziszewski) тягнеться на дно під вагою двох подовжених зарядів («бангалорських торпед»). Він тримається за них пів хвилини, перш ніж усвідомлює: треба відпустити, інакше він потоне. Тоді він кидає шолом, спорядження і... ...гвинтівку. Потім він виринає на поверхню. Пропливши 200 метрів, він розуміє, що рухається зовсім не в тому напрямку. Тоді він розвертається і прямує до пляжу — або ж повзе до берега «під кулеметним дощем». Дорогою він натрапляє на тіло загиблого рейнджера. Будзішевський забирає його шолом, гвинтівку та флягу й просувається далі до берега. Будучи єдиним, хто вижив із човна Кемпбелла і зміг покинути пляж, він проводить увесь день, блукаючи вздовж скель у пошуках знайомого обличчя. Але зустрічає лише незнайомців, яким до нього немає жодного діла.
На 5-му десантному судні (під командуванням лейтенанта Вільяма Б. Вільямса) стерновий різко повернув ліворуч, відійшовши далеко від ділянки, де перебував його командир — Заппакоста.
Не бачивши загибелі капітана, Вільямс не знає, що командування перейшло до нього.
Керуючись інстинктами, пілот (керманич десантного судна) певний час рухається вздовж узбережжя, а потім спрямовує свій човен до пляжу.
Йому щастить: у бойових порядках він знаходить прогалину.
Апарель опускається прямо на сухий пісок, і десантна група вистрибує на берег.
(Вони перебувають у секторах «Дог Вайт» — «Дог Ред» / Dog White — Dog Red).
Але все йшло як треба.
Висадку супроводжував мінометний обстріл;
і саме в той момент, коли останній стрілець зійшов із апарелі, снаряд влучив у середину човна, розламав його навпіл і вбив стернового.
На даний момент пляж не обстрілюється, проте бійці відділення не можуть перетнути його одразу.
Виснажені морською хворобою та страхом, вони повзуть, тягнучи за собою спорядження.
Через 20 хвилин Вільямс і 10 бійців зупиняються на піску, біля підніжжя схилу, вкритого галькою.
П’ятеро інших потрапили під кулеметний вогонь, що прострілював пляж;
ще шестеро — яких востаннє бачили біля водойми — зникли безвісти.
Можливо, сержант Білл Преслі був саме на цьому судні (LCA). Ось його розповідь.
Коли десантні човни роти B розійшлися безпосередньо перед В’єрвілем, стерновий 6-го човна (під командуванням лейтенанта Тейлора) повернув ліворуч, прямуючи до точки, розташованої посередині між позиціями Заппакости та Вільямса.
Протягом короткого часу після опускання апарелі ця ділянка пляжу — праворуч від позиції «Hamel» біля «Priest» — залишається поза зоною обстрілу.
Жодних мінометних снарядів у момент висадки.
Тейлор швидко провів свій підрозділ через пляж до підніжжя галечного схилу; втрати склали 4 вбитих і 2 поранених (від кулеметного вогню).
За кілька метрів праворуч від себе Тейлор побачив загиблих лейтенанта Гарольда Дональдсона та Еміля Вінклера.
Але часу на роздуми немає: Тейлор веде своє відділення прямо вгору на скелю (невдовзі він стане першим, хто увійде до В'єрвіля).
