Перешкоди на пляжі та біля підніжжя скелі
У 1944 році, з березня, німці почали будувати перешкоди на всьому пляжі. Ця мережа, розроблена для того, щоб потопити або зупинити десантні човни, все ще перебувала в процесі доповнення D-Day у Vierville, див. спогади про Michel Hardelay .
Він складався з кількох переривчастих ліній різноманітних перешкод, часто замінованих і захоплених, «елементів C Cointets» або «бельгійських дверей», дерев’яних паль, дерев’яних пандусів і сталевих рогових огорож.
Ці лінії були розташовані на березі моря, між 250 і 100 м від повідця відкритого моря.
Атакуючі війська, досягнувши галькового схилу, що межує з піском (або дамби на березі моря, яка простягалася лише на 600 метрів у той час, від спуску В’єрвіля до вілли Хардела), все ще повинні були перетнути вузьку смугу рівного ґрунту, щоб дістатися до скель.
Більшість вілл там було зруйновано німцями, але деякі все ще руйнувалися. Дійсно, німці повернули для свого використання всі конструктивні частини, які могли бути використані в побудованих ними сховищах.
Німці заклали міни та колючий дріт, щоб уповільнити рух за галькове русло, але ці перешкоди не були суцільними.
Майже по всьому пляжу над гальковим схилом був розміщений ряд колючого дроту «концертина» (в обручах); на західному кінці ці колючі дроти були розміщені на вершині набережної дамби.
Нерівномірно розкидані мінні поля, зазвичай позначені знаками (але часто вказуються на фіктивні мінні поля), поширюються на рівній місцевості за колючим дротом, а іноді і на схилах скель. Крім звичайних німецьких протипіхотних мін (S-Minen або «пакетні» міни), існували також пастки (заряди T.N.T.). Засипані камінням і обстріляні дротом, іноді в товщі концертини), звичайні міни в пастці, і різні французькі міни.
Укріплені точки «WN» («WidestandNester» або «nid of otpor»)
Із заходу на схід було багато укріплених районів, відомих як WN 76 до 60:
WN 76, на колишньому семафорі (STP Le Guay), він захищав РЛС Енглесквіль (оснащений радарами Люфтваффе та Кригсмарине)
WN 74, у точці Перцея, з 2 польовими гарматами калібру 76 мм.
WN 73, навколо будинку Гамб'є, з мінометними позиціями та 75-мм гарматою ПАК.
WN 72, на захід від спуску В'єрвіль, з 2 бетонними бункерами з 2 гарматами (протитанкова 88 мм і 50 мм).
WN 71, на схід від спуску, з мінометних позицій,
WN 70, над віллою Харделай, все ще дуже лаконічно розроблений, з великим бункером, який все ще будується, і, можливо, незахищеним 75-мм ПАК.
WN 69, німецький ПК в західній частині села Сен-Лоран з батареєю Небельверфера.
WN 68 і WN 66, обабіч спуску Saint-Laurent, з 50-мм протитанкових гармат і мінометів.
WN 67, фіктивна оборонна позиція поблизу WN 66, на північ від села Сен-Лоран і на краю скелі.
WN 65 і WN 64по обидва боки спуску Рюке, з 50-мм протитанкових гармат і мінометів.
WN 63, німецький ПК в селі Колевіль
WN 62, WN 61, WN 60, на північ від Колвіля, протитанковими або польовими гарматами калібру 88, 75 і 50 мм і мінометами.
Ці WN утворювали розривні позиції, розташовані майже завжди по обидва боки долин, які перетинали скелю. Дійсно, у німців не вистачило військ, щоб засипати цю скелю по всій довжині.
Таким чином, німецькі вогневі позиції були розташовані таким чином, щоб покривати берег і край берега вогнем прямою наводкою, спереду і з флангу в бік, як пікіруючим, так і наводним, з усіх видів зброї, від гармати до 88-мм протитанкової гармати, через міномети. Багато кулеметів були основною зброєю цих локацій. На Saint-Laurent була позиція ракетної установки Nebelwerfer. Крім того, кілька артилерійських обсерваторій підтримували телефонний зв’язок із замаскованими на землі польовими артилерійськими батареями (105-мм та 155-мм гаубицями). Таким чином, ці батареї могли ефективно перемагати всю дальність стрільби непрямим наведенням.
Спостереження за всім районом Омахи та ведення флангового вогню сприяло серповидному вигину берегової лінії. Позиції між Vierville і Pointe de la Percée були особливо небезпечними, зайнявши весь пляж. Однак надто далекі постріли були неточними, часто породжувалися димом і, ймовірно, мало практикувалися щодо стрільби по найближчих цілях.
Кожна укріплена точка являла собою складну систему бетонних або безбетонних казематів, відкритих або засипаних позицій, окопів, укриттів, оточених мінними полями та колючим дротом. Елементи були з’єднані один з одним і з підземними сховищами та родовищами через глибокі траншеї та часто через тунелі.
Великі порожні ділянки між опорними пунктами передбачалося захищати фланговим вогнем, мінними полями, окопами, люками та кулеметними гніздами по хребту. Лінія оборони не була суцільною, але не було ділянок пляжу, які не були б охоплені оборонною вогневою мережею.
Майже вся зброя, наприклад кулемети, була розміщена першою, щоб вести вогонь збоку уздовж пляжу. Оборона певного сектора залежала як від флангового вогню сусідньої позиції, так і від розташування в самому районі.
Більшість угруповань були розташовані біля входу в долини, перегороджені біля їхніх ніг протитанковою стіною та протитанковим ровом.
Спогади про Michel Hardelay:
«Великий розрив із замінованим дном був викопаний поперек дороги на початку підйому до готелю «Казино»; за ним йшов протитанковий мур шириною в один метр біля основи, два метри заввишки та спирався на опорну стіну на півдні та на блокгаузі гармати 88 (фактично довгої 75-мм протитанкової гармати) на півночі; 65-сантиметрова шикана дозволяла людині пройти до центру».
На початку червня німці все ще завершували і зміцнювали ці укріплення, особливо той, що над віллою Харделай, який був далекий від завершення. Фактично там, де станом на 6 червня 44 р. WN все ще перебував у стадії повного розвитку, і було багато бетонних казематів, які будували.
Ці ЗН були зайняті 4 ротами 716-ї дивізії та 2 ротами 352-ї дивізії, тобто разом близько 1500 чоловік. Він включав батарею Nebelwerfer, спостерігачів польової артилерії, радари Englesqueville та кілька людей, які постійно спостерігали за ВМС (у Vierville та, можливо, у Colleville?) і FLAK (на Saint-Laurent).
(див. також спогади німецького солдата у гарнізоні в Колвілі з 1943 року до висадки)