(витяги)
Звіт про дії командної групи 116-го полку.
(Перша частина, висадка в секторі «Дог Вайт» / Dog White)
Десантний катер LCVP 71, що базувався на судні LSI «USS Charles Carroll», був спущений на воду 6 червня близько 06:00 (за планом він мав підійти до сектору «Дог Вайт» о 07:30). У ньому містилася така «Командна група»:
Полковник Кенхем, командир 116-го піхотного полку
Генерал Кота, заступник командира 29-ї піхотної дивізії.
Майор Гоуї (Howie), офіцер оперативного відділу (S3) 116-го піхотного полку (116th Infantry Regiment)
Майор Джексон, офіцер розвідки (S2) 116-го піхотного полку (116th Infantry Regiment)
Майор Баклі, хірург.
Майор Саурс, офіцер служби S4 (матеріально-технічне забезпечення) 116-го піхотного полку.
Лейтенант Ші, ад'ютант генерала Коти, та радіооператор із радіостанцією SCR300
Майор Монзік, офіцер S3 121-го інженерного батальйону
Офіцер зв'язку 1-ї піхотної дивізії та двоє радистів.
Офіцер зв’язку 16-ї полкової бойової групи (RCT) та його радист
Офіцер зв'язку 743-го танкового батальйону та його радист
Унтер-офіцер оперативного відділу 116-го піхотного полку та 4 радисти
Двоє охоронців полковника Кенхема.
Близько 7:30 ранку баржа наблизилася до західної межі сектору «Дог-Вайт» (район села Дефортескю), за 700 метрів від спуску біля В'єрвіля; пляж у цей час перебував під інтенсивним обстрілом. Курс до берега було зміщено (у східному напрямку під дією течії — оскільки десантний катер LCVP, ймовірно, підійшов на відстань 1300 метрів від спуску, поблизу майбутнього першого американського кладовища), щоб уникнути плавучих мін (переважно загороджувальних перешкод).
Десантний катер (LCVP) сів на мілину — піщану косу — приблизно за 75 метрів від берега. Намагаючись вибратися, стерновий, Фелісіано, змусив судно зміститися вбік; воно натрапило на підводну перешкоду, на якій була встановлена протитанкова міна (вона не вибухнула — ймовірно, стала нешкідливою через тривале перебування у воді). Човен потрапив під кулеметний вогонь, і полковник наказав опустити апарель. Між піщаною косою та берегом пролягав канал глибиною 1–2 метри, тож деяким бійцям довелося плисти. Вода сягала їм усім до пахв. Вибравшись із води, більшість певний час рухалися слідом за танком типу DD. Майор Саурс загинув, не діставшись берега.
Усі помітили, що на пляжі немає жодних слідів повітряного бомбардування. Біля води не було ні воронок, ні зруйнованих пляжних загороджень; також майже не було слідів обстрілу з моря.
Основна частина роти «C» 116-го полку (Cie C/116) розташувалася вздовж схилу, вкритого галькою; полковник зі своїм штабом одразу ж спробували вивести бійців із пляжу — із зони, що прострілювалася кулеметами, мінометами та артилерією ворога.
Близько 8:15 ранку полковник Кенхем вирушив ліворуч, щоб зв’язатися зі своїм 2-м батальйоном. Там він отримав поранення в ліве зап’ястя: куля пройшла наскрізь, зачепивши кістку.
Він повернувся на командний пункт, де йому надали медичну допомогу, після чого продовжив керувати діями роти «C» 116-го полку (з рукою, зафіксованою шиною).
Невдовзі після висадки командна група стала свідкомПрибуття десантного судна LCI 91.(заплановано прибуття до сектору «Дог Вайт» о 7:40 ранку; на борту — інженери 121-го та 147-го батальйонів, а також особовий склад передового командного пункту 116-го піхотного полку під командуванням підполковника Касселла та заступника командира полку полковника Кенхема). Близько 15 бійців без перешкод зійшли на берег, коли раптом ліву апарель було пошкоджено міною. Незабаром після цього артилерійський вогонь спричинив пожежу на судні. Багато військових стрибнули за борт.
Потім LCI 92 (що прямували до сектору «Дог-Вайт» і мали прибути о 8:00 ранку; на борту перебувала передова група штабу 6-ї спеціальної інженерної бригади та численні сапери) підійшли до берега, але одразу потрапили під артилерійський обстріл і удар запалювальними ракетами, спізнавши ту саму долю. Багато бійців, які дісталися берега, отримали тяжкі опіки — серед них був і полковник Чейз, заступник командира 6-ї спеціальної інженерної бригади.
Підполковник Касселл зв’язався по радіо зі своїм командиром, полковником Кенхемом, і дізнався, що той усе ще перебуває на березі та рухається в бік В’єрвіля (разом із ротою «C» 116-го полку). У той момент генерал Кота вважав, що полковник Кенхем не зможе належним чином здійснювати командування. Він наказав підполковнику Касселлу приєднатися до командної групи, що прямувала до В’єрвіля. Однак полковник Кенхем відмовився від евакуації та продовжував керувати операціями протягом кількох наступних днів.
Тим часом, оскільки ворожий вогонь ставав дедалі інтенсивнішим і влучнішим, було вирішено швидко перемістити командну групу до укриття біля скелі. На схилі скелі ще лунали постріли, але дим від палаючої трави приховував усе навколо.
Піднімаючись на скелю, вони зустріли підрозділи роти G 116-го полку (під командуванням лейтенантів Гендрікса та Готалінга). Ці підрозділи висадилися занадто східніше — у смузі 16-го піхотного полку — і згодом перемістилися вздовж узбережжя до сектору «Дог Вайт» (Dog White). Таким чином, командування дізналося, чому пляж «Дог Вайт» — ціль першої хвилі десанту, до якої входила рота G 116-го полку, — не був зайнятий до 06:30 ранку. До групи приєднали секцію важких кулеметів під командуванням лейтенанта Мерфі з роти H 116-го полку.
Командна група була змушена пробиватися через скелю до дороги на схід від В'єрвіля (Vierville). На вершині схилу розташовувалися невеликі ворожі позиції — стрільці та кулеметні точки. Один боєць із роти «C» загинув під час зачистки кулеметного гнізда. Він піднявся до отвору, кинув гранату в каземат і знищив тих, хто там перебував. У цих місцях було захоплено багато полонених...