Військовослужбовці союзників

Архівний № 3311
Вулиця Паве, де проходив C/116 і генерал Кота — Фонд Yves Cordelle, орієнтир 3311.

Подальші інтерв’ю з лейтенантом Ши: рота C/116

(подробиці)
(подробиці)

(подробиці) Пам’ятний знак, встановлений американськими військовослужбовцями (подробиці) Зона прориву підрозділів C/116 та 5-го батальйону рейнджерів (5/Rgr), де проходили дві живоплоти з сосни (подробиці) (подробиці)Переглянути зображення у фототеціПам’ятний знак, встановлений американськими солдатами

(подробиці) Пам’ятний знак, встановлений американськими військовослужбовцями (подробиці) Зона прориву підрозділів C/116 та 5-го батальйону рейнджерів (5/Rgr), де проходили дві живоплоти з сосни (подробиці) (подробиці)Переглянути зображення у фототеці
(подробиці)
Американські солдати увійшли у В’єрвіль через Амель, біля «Пріста» (Priest)
(подробиці) Пам’ятний знак, встановлений американськими військовослужбовцями (подробиці) Зона прориву підрозділів C/116 та 5-го батальйону рейнджерів (5/Rgr), де проходили дві живоплоти з сосни (подробиці) (подробиці)Переглянути зображення у фототеці
(подробиці)

Продуктовий магазин Дюмона на початку вулиці Рю-дю-Амель-о-Претр

(деталі) Бакалійна крамниця Легаллуа на вулиці Паве (rue Pavée)
(подробиці) Продуктовий магазин Легаллуа (Legallois) на вулиці Паве (rue Pavée).
(фрагмент) Замок і ферми у В'єрвілі (Vierville) у напрямку Гранкампа (Grandcamp).Переглянути зображення у фототеці
(подробиці)Переглянути зображення у фототеці Замок і ферми В'єрвіля в напрямку Грандкампа
Ферма Креспіньї — остання будівля у В’єрвілі на шляху до Грандкана.
Ферма Креспіньї — остання будівля у В’єрвілі на шляху до Грандкана.

Звіт про бойові дії роти C/116
(від пляжу до В’єрвіля)

(продовження інтерв’ю з бійцями роти C 116-го полку, яке проводив лейтенант Ші)

Лейтенант Беделл (командир штурмової секції № 1), оцінюючи кількість бійців у своєму підрозділі, помітив генерала Коту:
«Він спокійно похитував своїм пістолетом "Кольт" 45-го калібру і сказав йому: "Лейтенанте, ми повинні вивести людей із цього пляжу"». «Ми мусимо їх вивести», — сказав Беделл, згадуючи свою першу зустріч із Котою. Беделл почав формувати групу для перерізання подвійної смуги колючого дроту, що тягнулася вздовж вузької дороги на узбережжі, за стіною. У цей момент ніхто не пам’ятає, щоб бачив полковника Кенхема.
Беделл і двоє його підлеглих (солдати Ламберт і Пет Кіфс) перелізли через стіну та подолали колючий дріт. Вони були настільки захоплені цим завданням, що не почули, як через кілька хвилин було прокладено ще один прохід за допомогою подовженого заряду вибухівки («торпеди Бангалор»).

Сержант Френсіс Е. Г’юссет (Frances E. Huesset) перебував у складі секції підтримки під командуванням лейтенанта Шварца. Він описав події, що передували проробленню проходу в колючому дроті за допомогою подовженого заряду (так званої «торпеди Бангалор»), а також згадав Коту:
«Він (Кота) підійшов, розмахуючи пістолетом, і наказав нам тікати з пляжу — мовляв, ми повинні подолати дротяні загородження». «Ми всі думали: якщо він може так ходити туди й назад, то зможемо й ми».
Троє піхотинців із відділення Шварца підсунули секції подовжених зарядів («торпед Бангалор») під колючий дріт. Гюссе згадує, що один із солдатів — чийого імені він уже не пам’ятає — встановив останню секцію та активував запал. Усі зачекали кілька хвилин, але нічого не сталося. Тоді лейтенант Шварц сам піднявся до стіни й щось зробив. Як би там не було, невдовзі він повернувся; усі сховалися в укритті, після чого пролунав вибух, який розірвав колючий дріт.
За словами Гюссе, прохід у загородженнях був за 30–40 метрів ліворуч від носової частини охопленого полум’ям десантного судна LCI 91.
(було близько 08:00, море перебувало на рівні середнього відливу, і десантне судно LCI опинилося на мілині щонайменше за 100–150 метрів від берегової лінії, серед загороджень)
Ніхто зі свідків не пам’ятає імені першого бійця, який наважився пройти крізь прохід, але всі добре пам’ятають, що з ним сталося, коли він біг коридором, який ще оповивав дим. Багато хто бачив, як його зрешетили кулі з кількох кулеметів. Він упав ліворуч від колючого дроту; було чути, як він кликав санітарів, а потім — свою матір. Після цього ніхто більше не постраждав — ні під час подолання колючого дроту, ні на відкритій місцевості, що відкрилася за ним.

Пересування груп Шварца та Беделла мали відбуватися одночасно: вони пробиралися крізь колючий дріт, спускалися невеликим схилом і рухалися низкою неглибоких траншей сполучення, що тяглися по діагоналі між дорогою та підніжжям... скеля.
Окремі лінії двох груп з’єдналися, коли бійці просувалися траншеями, а потім знайшли укриття за кількома кущами біля підніжжя скель.

Єдина колона, що утворилася після прориву двох ділянок оборони, спочатку рухалася на захід, а потім почала підніматися вгору праворуч.
Першим підрозділом, що дістався плато в напрямку В'єрвіля, стала група Беделла зі штурмовою секцією № 1.

У той хаотичний момент — безпосередньо перед подоланням дротяних загороджень і відразу після нього — бійці помітили, що в колоні роти «C» 116-го полку, яка рухалася від загороджень до вершини скелі, змішалися солдати з багатьох інших підрозділів. Свідки згадують бійців рот A та B 116-го полку, а також деяких рейнджерів. Вони не впевнені щодо того, які саме підрозділи рейнджерів брали участь, але багато хто пам’ятає, як рейнджери згадували роту «Чарлі» (ймовірно, роту C 5-го батальйону рейнджерів).
У той час як рота «C» 116-го полку змогла подолати колючий дріт і залишити пляж у районі десантного судна LCI 91, інша група зробила те саме далі на захід.

Колона під командуванням Беделла рухалася ледь помітною стежкою, що вела вгору праворуч, через скелю. У бік колони було зроблено небагато пострілів; вона була захищена від прямого вогню, а німці, не бачачи цієї ділянки, не могли коригувати по ній мінометний обстріл. Головною перешкодою був страх перед протипіхотними мінами. Бійці просувалися вперед повільно, ретельно обстежуючи місцевість, перш ніж зробити наступний крок.
Бійці згадують невеликий покинутий фундамент — бетонний або кам’яний — неподалік від гребеня височини. Коли голова колони повільно піднімалася до цього місця, бійці побачили кількох німецьких полонених, яких один американець вів назад до пляжу; полонені загинули від німецького вогню. Свідки згадують, що один із солдатів помітив німця, пораненого в ноги; той стояв навколішки, благаючи про пощаду, але був добитий чергою з кулемета, відкритою з височини на схід від колони.

Усі бійці запам’ятали групу низькорослих сосен — саме в тому місці, де перша колона дісталася вершини й почала просуватися плато.
(ці сосни збереглися донині — хоча їх стало менше — у двох живоплотах, що простягаються з півночі на південь, над віллами Раймона Маршаля та Вуазена)
Беделл та його бійці впевнені, що їхній підрозділ першим дістався вершини в цьому секторі. Вони не бачили жодних інших військ. Вони змішалися з іншими підрозділами — переважно рейнджерами — і були раді опинитися на плато.
Солдати, що просувалися попереду на плато, потрапили під кулеметний вогонь із правого та лівого флангів. Деякі солдати згадують, що в той час неподалік розірвалося кілька снарядів. Кулеметний вогонь притиснув колону до землі. Потім бійці помітили генерала Коту, який прибув, щоб підняти їх і рушити далі. Дехто з тих, хто лежав на землі, запам’ятав слова Коти: «А тепер подивимося, з чого ви зроблені. Саме тут чоловіки відрізняються від дітей».

Але все було дезорганізовано, і навіть генералу було нелегко навести лад.

Щонайменше двоє чоловіків отримали там поранення від кулеметного вогню; одному з них відірвало частину правого стегна. Зрештою, Кота закликав «добровольців» «розібратися з тим хлопцем ліворуч». Троє рейнджерів зголосилися піти туди й почали просуватися вздовж низького живоплоту та канави, що тягнулася на південь. Цей шлях дозволяв їм обійти кулеметну позицію з правого флангу. Пізніше свідки помітили двох із цих трьох рейнджерів на дорозі біля В'єрвіля. Рейнджери розповіли, що один із їхньої групи загинув під час наближення до кулемета. Як доказ успішного виконання завдання, один із тих двох приніс із собою кулемет MG42. На шиї в нього висіли ще кілька німецьких кулеметів.
Коли бійці 3-го батальйону рейнджерів вирушили для виконання маневру з метою захоплення позицій противника, решта колони зупинилася. Єдиною іншою стріляниною були поодинокі черги, що лунали праворуч — з боку кількох будинків у В'єрвілі

Щойно вогонь з лівого флангу припинився, Беделл відправив свою колону далі. Бійці рушили прямо на південь, оскільки Беделл прагнув вийти до дороги Сен-Лоран — В'єрвіль, а потім повернути на захід, щоб увійти у В'єрвіль.
Обстріл із правого флангу продовжував блокувати просування підрозділів, що перебували позаду. Саме цю групу генерал Кота намагався спрямувати до В’єрвіля через поля. Зрештою, він припинив умовляння, вийшов уперед сам, і бійці, побачивши його, рушили слідом.
Беделл зі своїми людьми дістався не дороги Сен-Лоран — В'єрвіль, а другорядної дороги (шлях Амель-о-Претр), що веде від В'єрвіля до Мулена; це місце розташоване за 200–300 метрів на схід від розвилки, де ці дві дороги розходяться.
Було близько 09:10 ранку, коли перші підрозділи дісталися цієї дороги й повернули на захід. Просування до В'єрвіля сповільнилося — принаймні, таке склалося враження в очевидців.

Вогні гармат біля краю скелі внесли безлад у довгу колону, що рухалася позаду. Поки підрозділи повільно просувалися до В’єрвіля, хвіст колони — ті, хто йшов слідом за Котою через поля, — вийшов на дорогу біля старих воріт. Було проведено перегрупування: Беделла з його відділенням відправили в голову колони, щоб вони виконували роль авангарду у В’єрвілі.
На запитання «скільки часу знадобилося свідкам, щоб перетнути плато й увійти у В'єрвіль?», свідки відповіли, що на вхід у село пішла щонайменше година.
Близько 10:00 ранку передові підрозділи — зокрема група під командуванням лейтенанта Беделла — дісталися головного перехрестя (розгалуження доріг, що ведуть до Амеля, Пріста та Сен-Лорана). Тим часом колона військ, що рухалася слідом, розтягнулася від скель до плато.

Першими підрозділами роти C 116-го піхотного полку, що увійшли у В'єрвіль, була штурмова секція № 1 під командуванням лейтенанта Беделла. Вони швидко просувалися вузькими вуличками села, де після попередніх бомбардувань прохід був захаращений уламками. На боці лежав кінний віз, а між його дишлями — мертвий кінь. Жменька місцевих жителів спостерігала за тим, як війська входять у село; на їхніх обличчях читався страх і розгубленість. Вони, здавалося, не були надто шоковані бомбардуванням, що передувало прибуттю військ.
(цей обстріл відбувся близько 06:00 ранку; вогонь вели 127-мм гармати — ймовірно, з лінкора «Техас» або есмінців — по берегових укріпленнях. Близько десятка снарядів впали в центрі, не рахуючи 3–4, що влучили в замок. Крім того, рота «C» 116-го полку не була першим американським підрозділом, що пройшов через В'єрвіль: там також побували невелика група рейнджерів із 2-го батальйону (роти «A» або «B») та взвод лейтенанта Тейлора з роти «B» 116-го полку. Це сталося між 09:00 та 10:00: рейнджери рушили на захід, а Тейлор попрямував до Ормеля, вибивши перед цим німців із села).

Беделл і його люди не помітили жодних інших військ поблизу перехрестя чи навколо села і продовжили рух на захід, у бік Грандкампа. У цей момент генерал Кота перебував приблизно за 50 метрів позаду голови колони.
Перетин В'єрвіля відбувся без затримок, спричинених ворожим вогнем. Кота залишився поблизу головного перехрестя, сподіваючись зустрітися з полковником Кенхемом, тоді як Беделл продовжив рух на захід.
Підрозділи під командуванням Беделла минули останні будівлі В'єрвіля (ферма Креспіньї), після чого їхній рух було зупинено вогнем противника. Черга з автоматичної зброї та кілька прицільних пострілів призвели до загибелі трьох бійців; колона опинилася в кюветах, а її особовий склад — у розгубленості щодо подальших дій.

Тим часом Морс, рейнджери та підрозділ важкого озброєння минули перехрестя й опинилися безпосередньо за колоною Беделла. Помітивши, що колона зупинилася, Морс підійшов уперед, аби з’ясувати причину. Повертаючись до своїх бійців, він уперше зустрів Коту. Було близько 11:00; Кота, побачивши зупинену колону, також підійшов, щоб дізнатися, що саме її заблокувало.
Морс розповідає: «Декого із тих, хто загинув у рові, вбили снайпери. Але Кота стояв на ногах, тримаючи в руці пістолет Colt 45. Він наказав нам зійти з дороги, щоб ми могли маневрувати проти тих стрільців».

Лейтенант Беделл і капітан Гокс, командир роти «C» 116-го полку, розвернули колону. Генерал повернувся до перехрестя (де зустрів полковника Кенхема) і рушив дорогою в бік моря — Дж. Т. Ші (близько 12:30).

Беделл повів свою колону назад до В’єрвіля, перетнув території ферм (ферми Креспіньї, Дюбуа, Норманвіль) і пройшов через поля, обмежені живоплотами, у південному напрямку. Він мав намір обійти німців з їхнього правого флангу.
Саме тут він уперше зіткнувся з типово нормандською «проблемою зайця».
Беделл і лейтенант Шварц тримали своїх людей притиснутими до живоплотів, що тягнулися на південь від ферм (Норманвіль і Креспіньї), але будь-яка спроба перетнути їх і просунутися далі на схід припинялася вогнем зі стрілецької та автоматичної зброї з відстані 200–300 метрів.
Німці були дуже добре замасковані, і піхотинці не могли виявити їхні позиції. Німці використовували бездимний порох (на відміну від американців).

Була спроба перетнути поле в західному напрямку. Двоє розвідників перебралися через живопліт, не потрапивши під обстріл. Вони почали перетинати поле, але, попри прикривальний вогонь військ, що розташувалися вздовж живоплоту, один із розвідників загинув, а інший отримав смертельне поранення. Поранений залишався там увесь день; забрати його до настання ночі було неможливо. Саме тут загинув і лейтенант Шварц.

Тим часом рота «C» 116-го полку (разом із кількома бійцями рот «B» і «D») зайняла позиції на полях на південь від цих ферм, тоді як рейнджери розташувалися з іншого боку (на північ) від дороги. Лейтенант Беделл, проходячи через ферми на південь від дороги, помітив рейнджера, який вів вогонь із базуки по будинку на північній стороні — снаряди летіли навісним вогнем. ...сторона. Він запідозрив присутність снайпера, і його попереджувальний крик викликав зливу куль та пострілів із гранатометів по цьому будинку.
Свідки погоджуються з рейнджерами: «Як окремі бійці, вони були найкращими, найхоробрішими, кого ми зустрічали. Але змусити їх діяти в складі підрозділу нам не вдалося».

Зрозумівши, що запеклий опір унеможливлює будь-які спроби просунутися на захід, капітан Гокс і лейтенант Беделл вирішили перейти до оборони, а також розшукати решту полку та штаб батальйону.
На той момент Гокс не мав жодного зв’язку — ні радіо, ні дротового, ні фізичного — з цими підрозділами, про місцезнаходження яких він не знав.
(2-й і 3-й батальйони перебували за межами Сен-Лорана, а штаб 1-го батальйону все ще був заблокований під скелями між Персе та В’єрвілем)
Отже, ці перші підрозділи батальйону окопалися й залишалися на місці до кінця дня. Рейнджери, перебуваючи в схожих умовах, організували «основну лінію оборони», яка простягалася вздовж північного боку дороги. Кілька бійців загинули внаслідок неодноразових обстрілів з боку німців.

Оригінальне посилання на сайт: 3311-CieC-116RecitShea2.html. Про фонд та його поглинання.

Швидкий доступ до фонду

Пошук документа

Пошук заголовків і текстів документів.

Всі результати →

Esc, щоб закрити · Повний пошук залишається доступним без JavaScript.

Документальний збірник
Збільшений документ