Переміщення військ 7 червня
Уривки зі спогадів німецького старшого офіцера 352-ї піхотної дивізії (полковника Гота [Goth]??, командира 916-го гренадерського полку; командний пункт у Трев’єрі) (отримано від Стюарта Б.)
«Тож останні резерви (352-й саперний батальйон / Pionniers' Battalion 352) були підпорядковані 916-му піхотному полку (командний пункт у Трев’єрі) для перегрупування, звуження плацдарму, а згодом — його ліквідації шляхом удару із заходу на схід. Наміри дивізії залучити також батальйон поповнення та підготовки виявилися нездійсненними, оскільки його роти перебували на стадії відновлення і станом на вечір 6 червня ще не були готові до дій».
7 червня, після нічного перегрупування сил, 916-й полк отримав наказ перейти в контратаку на Сен-Лоран через В'єрвіль. 352-й саперний батальйон (що перебував у Сен-Мартен-де-Бланьї) перемістився в Лув'єр через Еньєрвіль і був підпорядкований командуванню 916-го полку. Крім того, полк мав діяти у взаємодії з двома батареями ППО (однією важкою — 88-мм, і однією легкою — 20-мм) зі складу 1-го зенітного полку; ці підрозділи, перегруповані на північ від Форміньї, були залучені для ураження наземних цілей на узбережжі.
Близько 9:00 ранку 916-й гренадерський полк (центральний сектор) доповів, що наступ на В'єрвіль (Vierville) просувається. Ворога вдалося відтіснити до крайньої північної частини В'єрвіля (?? — якщо дивитися з американського боку, то в той момент ішлося, скоріше, про втрату позиції «Ормель» (Ormel), тобто південної околиці В'єрвіля). Наш наступ із В'єрвіля в напрямку Сен-Лорана (St-Laurent) розпочався за участі підрозділів 352-ї піхотної дивізії / саперних частин (з американського боку повідомлень про це не надходило). Втрати у В'єрвілі з обох сторін оцінювалися як значні (зокрема, у 121-му інженерному батальйоні США було зафіксовано велику кількість полонених — кілька десятків саперів).
Телефонна розмова з командиром укріпленого пункту (WN) у Персеї підтвердила донесення 916-го полку: ворог продовжував висадку — зокрема, перекидав танки та артилерію — усю ніч і до самого ранку, практично без жодних перешкод. (Насправді, схоже, що американці не здійснювали висадку військ уночі — за винятком підрозділів 26-го полку 1-ї дивізії, які висадилися в Кольвілі на початку ночі).
Як цю контратаку бачили у 116-му піхотному полку (розповідь капітана Мак-Грата).
Деякі транспортні засоби зупинилися на ніч у «Транзитній зоні № 1», праворуч від командного пункту полку (в Ейлі). Їхня безпека була моїм першочерговим клопотом, оскільки я знав, що попереду них — лише незначні сили піхоти.
О 4:30 ранку ці піхотні групи почали відступати повз невеликий замок, у якому я перебував. Я запитав їх, куди вони прямують, на що вони відповіли: «Ми відходимо, німці наступають слідом за нами». Зі мною на той момент були лейтенант Гарінг, мої сержанти, офіцер рейнджерів і семеро його бійців. Розуміючи тактичну обстановку, було очевидно, що після цього відступу «Транзитна зона 1» (Transit Area 1) залишиться без прикриття. Тому ми сформували невеликий ударний загін і, ведучи безперервний вогонь, атакували через живоплоти. Ми натрапили на ворожих снайперів, які вже зайняли позиції, залишені піхотою, але коли наші постріли досягли їхніх позицій, вони відступили. Вважаю, що нам вдалося досягти успіху завдяки тому, що кожен із нас вів вогонь із максимально можливою інтенсивністю. Ми продовжили просування до головної дороги (ймовірно, дороги на Форміньї), після чого повернулися до «Транзитної зони 1».
Ці переміщення відбувалися в проміжку між 6:00 та 9:00 ранку. Ми вважали, що ця невелика й дуже коротка контратака усунула будь-яку безпосередню загрозу, тож, діставшись до транзитної зони № 1, ми відновили виконання своїх завдань.
У центральному секторі, де діяв 916-й полк, існувала можливість атакувати фланги плацдарму. Однак 916-й полк (який був посилений) зазнав значних втрат і настільки виснажився фізично й морально через перевагу ворога в живій силі та техніці (адже проти нього діяли основні сили V корпусу армії США), що 8 червня продовжувати контратаки вже не вдалося. Тактику Роммеля — знищувати або відкидати ворога ще на узбережжі — у смузі оборони 352-ї дивізії застосувати було вже неможливо.
Приблизно опівночі (8 червня) штаб дивізії отримав детальний план цілей союзників, захоплений у В'єрвілі; він міг дати нам уявлення про становище американців. На мою думку, цей надзвичайно об'ємний оперативний наказ значно перевищував ресурси V корпусу армії США. Ми з командиром дивізії зрозуміли, що в нас немає часу на його детальне вивчення. Але, наскільки я пам'ятаю, цей наказ охоплював усі подробиці — від дня висадки (D-Day) до 17-го дня операції (J+17) — і містив багато інформації про організацію, озброєння, бойові завдання, тактичні наміри, радіомережі тощо.