Переміщення військ 7 червня
Німецька контратака 7 червня
Американці, взяті в полон в Ормелі (Ormel)
Рано-вранці 7 червня було здійснено локальну контратаку на роту «B» 121-го інженерного батальйону, яка з ночі розташувалася табором поблизу Л'Ормеля. Сапери були заскочені зненацька; їх витіснили з місць розташування, а декого (загалом близько 30 осіб) захопили в полон. Ця подія викликала серйозне занепокоєння в американців, що перебували у В'єрвілі, і вони вирішили... негайно зачистити село і забезпечили набагато ефективнішу оборону, повернувши 4 із 9 рот рейнджерів, які щойно вирушили до Пуент-дю-Ок. Hoc
Опис того, як вони потрапили в полон, залишив санітар Томас Р. Фіцджеральд, перебуваючи в таборі для військовополонених. Ми також можемо прочитати... Свідчення сержанта Дюбе
«Ми були у складі нашої медичної групи — Картер, Тернер, Петрічеллі, Даннігер і я. Увечері в день висадки (D-Day) вже майже стемніло, коли ми знайшли наш командний пункт — приблизно за 1,5 км на південь від села В’єрвіль.
Знайшовши решту роти, ми розташувалися табором у полі, вздовж живоплоту, неподалік від будівель.
Треба було викопати індивідуальні окопи, але я був настільки виснажений, що просто ліг на землю...»
...поблизу живоплоту.
Була близько опівночі.
«Тієї ночі неподалік пролунало кілька пострілів. За якихось 5 метрів від мене кулею вбило людину — це сталося незадовго до того, як я ліг спати. Я був останнім у ланцюгу вздовж живоплоту, біля кута поля, найдалі від дороги».
Я нічого не пам’ятаю аж до 5:30 ранку, коли мені здалося, що почалася сильна стрілянина.
Я був напівсонний і подумав, що треба встати за кілька хвилин і поїсти — адже я нічого не їв уже 36 годин, — але знову заснув і проспав до шостої.
Мене розбудив звук землі, що сипалася на мій шолом; я раптом усвідомив, що кулеметні черги влучають у живопліт наді мною та в землю неподалік...
Раптом я відчув, що хтось штовхає мене ногою — і це було зовсім не приємно. Спочатку я розгубився, але, обернувшись, побачив кулемет, спрямований мені в обличчя з відстані 30 сантиметрів, а над собою — німця.
Я швидко підвівся, показав пов’язку з емблемою Червоного Хреста і сказав, що не маю зброї.
Я намагався зберігати максимальний спокій і тримав руки над головою.
Оскільки мене схопили першим, мені довелося чекати, поки решта відділення збереться вздовж живоплоту. В одного сержанта влучила кулеметна черга. Інший хлопець, якого я добре знав, занадто повільно вибирався зі свого укриття — йому поцілили в голову. Серед полонених був і Петрічеллі.
Нас вивели з поля, змусивши тримати руки на головах, вишикували вздовж дороги й обшукали. Потім наказали йти дорогою. Через деякий час колону зупинив німецький лейтенант. Праворуч від дороги тягнувся довгий рів глибиною в метр; він наказав нам спуститися туди. Потім він щось сказав молодому німецькому солдату, який був із ним. Солдат пішов і повернувся з кулеметом — моделлю зі складаним прикладом. Лейтенант узяв зброю і почав ходити вздовж рову, розглядаючи нас. Ми не знали, що він збирається робити, але були впевнені, що він нас уб’є. Не пам’ятаю, скільки часу він так ходив туди-сюди, але невдовзі під’їхав цивільний автомобіль.
Там був офіцер вищого рангу — він покликав лейтенанта. Той підійшов і віддав честь. Ми не чули, що саме офіцер казав у машині, але він кричав на лейтенанта. Машина поїхала назад у В’єрвіль. Лейтенант повернув кулемет солдату. Нас вивели з траншеї, і ми продовжили шлях дорогою.
Ми просунулися недалеко — через поранених, а також через артилерійські обстріли й атаки винищувачів-бомбардувальників союзників. Одного разу нам довелося понад дві години перечікувати в саду. Ми йшли весь день. Уздовж усієї дороги ми бачили згорілі вантажівки та легкові автомобілі, а в них — тіла загиблих німців.
Щоразу, коли ми бачили наші літаки, ми подавали добре помітні знаки всім, що потрапляло під руку, аби показати, що ми — американські полонені. (Німці не заперечували...) Нас було близько 40 осіб. Близько 10-ї ранку 7 червня нас посадили в... ...велике молочне підприємство поблизу Ізіньї. Французи, які там працювали, приносили нам молоко й сир.