Аеродром Сен-П'єр-дю-Мон — Англесквіль-ла-Персе
Уривок із праці «Відродження Бессену»
Роботи, виконані за кілька днів
Польові аеродроми для забезпечення десантної операції.
Загальновідомо, що успіх десантної операції був зумовлений не лише мужністю військ на землі, а й ефективністю та потужністю авіації союзників. Для підтримки наземних сил було необхідно максимально скоротити відстань, з якої авіація могла завдавати ударів. Саме тому вже в перші дні після висадки союзників (D-Day) інженерні підрозділи розпочали будівництво польових аеродромів.
Те, що вже 7 червня на французькій землі здійснювали злети й посадки літаки, не було якимось видатним технічним досягненням. Аеродромам присвоювали кодові назви: літера «A» — для американських (і «B» — для британських), після якої йшов номер, що відповідав хронологічній послідовності їх створення. Деякі свідки можуть розповісти про це й сьогодні; зокрема, йдеться про аеродром «A1», відомий також як «Сен-П'єр-дю-Мон» (St-Pierre-du-Mont). Насправді ж, більша частина території цього об'єкта розташована в межах комуни Англесквіль-ла-Персе (Englesqueville-la-Percée).
(Саме американські війська дали назву цьому аеродрому. Існує припущення, що виникла плутанина: на тогочасних основних картах напис «Сен-П’єр-дю-Мон» (St-Pierre-du-Mont) охоплював усю використовувану територію, тоді як назва «Англесквіль» (Englesqueville) стосувалася лише самого села)
Саме колишній мер, Анрі Лепеллетьє — якому у 1944 році було 23 роки, — згадує про цей район: «Величезний обсяг робіт за лічені дні. Саме тоді ми вперше побачили бульдозер. Він під’їхав до дерева, і ми подумали, що вирвати його йому не вдасться. Аж раптом — раз! — і дерево впало!».
Будівельна техніка перебувала на місці ще з ранку 8-го числа. Вважається, що об’єкт A1 був збудований у період з 9 по 13 червня. «Дехто каже, що бачив, як літаки здійснювали там пробіжки ще ввечері 9-го числа». Це цілком можливо, оскільки ця територія вже використовувалася як будівельний майданчик. Крім того, об'єкт A1 також розглядався як «RRS» (Rearming and Refueling Strip — смуга для перезаряджання боєкомплектом та дозаправки пальним); у зв'язку з цим було облаштовано відповідну інфраструктуру. Гаяти час було ніколи. Технологія будівництва була дуже примітивною: «просте вирівнювання ґрунту, на якому закріплювали елементи покриття — або у вигляді ґратчастих секцій, або у вигляді металевих плит. Неймовірна робота, виконана всього за кілька днів». Для облаштування злітно-посадкової смуги середнього розміру знадобилося понад 2500 рулонів ґратчастого покриття та 30 000 кріпильних штирів — крапля в морі порівняно з усім обсягом вивантаженого спорядження.
«Дехто з місцевих жителів долучився до робіт. Але ми не могли наблизитися — вони ставилися до нас із підозрою». Навколо вирувало життя: «Літаки постійно прилітали й злітали. Один із них розбився, повернувшись охопленим полум’ям». У ті дні німці все ще були зовсім поруч, тож пілотам на винищувачах P-47 із 366-ї винищувальної групи під командуванням полковника Голта роботи вистачало.
У результаті можливостей для налагодження справжніх контактів виявилося небагато. «Дехто з них розмістився на території ферми, але більшість жили в наметах». Напружена атмосфера панувала трохи більше двох місяців. Тим часом пан Лепеллетьє сам був призваний на військову службу, а коли він повернувся, ділянка A1 вже спорожніла. З 25 серпня вона була покинута. «Приїжджали робітники, щоб усе прибрати. Вони забрали металеву сітку. Власникам земельних ділянок вдалося повернути собі частину матеріалів». Відомо, що значна частина цієї огорожі використовувалася — і досі використовується — як паркани в багатьох господарствах у цій місцевості.
Як дістатися: на дорозі D514, за 2 км від В'єрвіля, поверніть праворуч біля телефонної будки. За 300 метрів звідти встановлено пам'ятник; саме з цього місця в західному напрямку простягалася злітно-посадкова смуга довжиною трохи більше 1500 метрів (орієнтована вздовж осі «схід — захід»). Усі споруди займали простір від дороги до самого урвища.