Доусон, лейтенант рейнджерів і командир секції в роті D 5-го батальйону рейнджерів (CieD/5Ran), сидів на бічній лаві в катері LCA, що прямував до сектору «Дог Вайт» (Dog White). «Я бачив кілька великих кораблів, що наближалися до берега. Один із них випустив сигнальні ракети; також я помітив есмінець, який пройшов між нами й берегом, ведучи вогонь по артилерійських позиціях».
«Нарешті ми отримали сигнал рухатися в бік пляжу. Десантні катери (LCA) вишикувалися в лінію, паралельну береговій смузі. Крізь дим і туман я не міг розгледіти берег. Почав помічати перешкоди: просто перед нами стояли чотири похилі палі, до верхівок яких були прикріплені міни».
Ми вже майже дісталися до нього, і в човні панувала тиша — ніхто не розмовляв.
«Нам пощастило: човен прямував просто на одну з похилих паль, на якій була закріплена велика міна. Шкіпер різко крутнув стерно вліво, і хвиля підхопила човен. Ми підійшли до берега, стоячи по коліна у воді.
«Я бачив свою наступну ціль — стіну, що височіла метрів на 50–70 над рівним пляжем. Я був повністю поглинутий цим стрімким рухом. Черевики в мене промокли; на мені було все спорядження: сумка з набоями 45-го калібру для пістолета-кулемета Томпсона, протигаз, речовий мішок і мала піхотна лопата».
«Я продовжував бігти, але бачив, як кулеметні черги влучали в землю зовсім поруч. Ті, хто зупинявся, щоб сховатися за перешкодами, навряд чи мали шанси вціліти».
«Я бачив знищені танки; один із них палав. Гуркіт гарматних пострілів лунав усюди. Мінометні снаряди падали між стіною та урізом води. Біля стіни, окрім рейнджерів, були й інші солдати. Нам довелося пробиватися, щоб дістатися до стіни. Я хотів побачити, що за нею. Тут не було зроблено нічого, щоб вибратися з пляжу».
«Я був зайнятий підрахунком своїх людей, а потім відправив зв'язкового до командира роти — повідомити, де ми перебуваємо, й отримати накази. Мій зв'язковий, рядовий Роберт Стайн (який згодом загинув: його розчавив американський танк, екіпаж якого прийняв нас за німців), повернувся, і ми вирушили далі».
«Мене не могли навчити розуміти генерала Коту — людину, яка справді вміла володіти собою. Я жодного разу не чув, щоб він казав: "Рейнджери, покажіть шлях" — панував повний хаос. Коли надійшов наказ рухатися вперед, двоє моїх бійців, відповідальних за підривні заряди — Дорман (Елвуд) і Рід (Елліс), — підпалили запали. Ще до того, як розсіявся дим, я, спираючись на зчеплені руки головного сержанта роти та сержанта мого відділення, піднявся над стіною і через пролом, утворений вибухом, опинився на відкритому просторі. Я кинувся до пагорба. Місцевість була рівною, вкритою травою і повністю проглядалася ворогом».
«Розуміючи, що я під прицілом, я двічі кидався на землю, перекочувався, схоплювався на ноги й рухався далі. Я вирішив пройти праворуч близько 50 метрів і знайшов стежку для підйому. Схил був крутим, але це не був прямовисний обрив. Я знав, що тут можуть бути міни, але пішов на ризик.
«Я піднімався сам, а моя група — наступна в черзі — була неподалік. Я не озирався, бо був надто зайнятий тим, що відбувалося попереду, праворуч і ліворуч. Я знав, що вони йдуть слідом, і зрештою відчув це».
«Десь за вершиною, ймовірно, вела вогонь батарея німецьких реактивних установок. Коли я наблизився до гребеня, у мій бік потягнувся дим, але не настільки густий, щоб закрити огляд. До того моменту я не бачив жодного німця і продовжував підніматися, підтягуючись руками.
«Раптом я дістався вершини й опинився праворуч, де були траншеї та німці. Один із них — дуже великий — рушив просто на мене. Він став першим, кого я вбив. У мене був пістолет-кулемет Томпсона, і я ним скористався. З траншеї вийшло кілька полонених; я наказав їм лягти на землю, розкинувши руки в сторони. Потім підійшли бійці з мого відділення. Вийшов молодий німець, у якого була відірвана рука. У нас не було жодних інструкцій щодо полонених. Під час штурму важко виділити людей для їхньої охорони. Але ми рухалися ланцюгом, просуваючись уперед, тож відправили їх у тил — сподіваючись, що вони туди дістануться».
«Просуваючись далі по гребеню, я помітив унизу діючий кулемет, що вів вогонь по пляжу. Вони не бачили мого відділення. Поруч був мій кулеметник із BAR; я вказав йому на позицію ворога. Але він надто сильно висунувся, і один із німецьких кулеметників застрелив його. Я підхопив BAR і знищив німецьких кулеметників. Інші швидко втекли у бік В'єрвіля».
За цей бій Доусон був нагороджений Хрестом «За видатні заслуги» (DSC), а бійці, які несли заряди «Бангалор», отримали медаль «Срібна зірка».