і три цвинтарі, що змінювали один одного на пляжі Омаха
Вже 7 червня спеціалізовані американські служби (підрозділ «606-ї роти реєстрації поховань» — 606th QM Graves Registration Unit) розпочали збір тіл загиблих солдатів. На єдиному пляжі у В'єрвілі їх були сотні; серед них були й німці (наприклад, 70 тіл на оборонних позиціях біля спуску у В'єрвілі).
Спочатку планувалося облаштувати кладовище на плато, але ділянку ще не встигли розчистити. Тому було вирішено створити тимчасове кладовище біля підніжжя скелі В'єрвіль — для всього сектору пляжу Омаха. Воно розташовувалося неподалік від вілли Філіпа Маршаля. Пам'ять про це місце увічнено монументом.
Приблизно через 15 днів на скелі між Рюке та Кольвілем розпочалося будівництво постійного кладовища (яке американці спочатку називали кладовищем Сен-Лоран — через близькість до села Сен-Лоран і доступ до нього дорогою, прокладеною від пляжу Рюке). Протягом наступних 2–3 місяців туди поступово перенесли останки 3797 американських солдатів, а перше кладовище залишили, встановивши там пам’ятний знак. Останки німецьких солдатів перенесли до Ла-Камб.
Згодом це «постійне» кладовище було замінене більшим — третім за ліком, розташованим на схід від другого кладовища, що мало назву Сен-Лоран. Це нове місце поховання отримало назву «кладовище Кольвіль» (Colleville Cemetery); до нього можна було дістатися безпосередньо з дороги, що проходить плато і веде від Кольвіля до Сен-Лорана. Його відкриття відбулося у 1956 році; тут налічується понад 9000 могил, оскільки сюди було перенесено поховання з кількох інших кладовищ Нормандії.
Статистика втрат на пляжі «Омаха»
Тимчасовий цвинтар, вид з дороги, літо 1944 року.
